Миляцька громада
Дубровицький район, Рівненська область

Історична довідка про село Біла.

     Дата заснування села Біла відома дуже точно – це 1897 рік, оскільки село було  першопочатково невеличкою залізничною станцією. 

     Життя цього села і надалі нерозривно було пов’язане із залізницею Рівне-Лунинець  (через Сарни), яку було прокладено у 1885 році. Колія залізниці проходила через  село Біла і поблизу села Миляч (залізницю було одержавлено у 1895 році). Довжина  залізниці на відрізках Рівне-Сарни і Сарни-Лунінець була майже однаковою – по 91  версті (97 кілометрів). Перший потяг по залізниці пройшов 2 серпня 1885 року.

     Залізничну станцію було засновано і відкрито у 1897 році на необжитій і  незаселеній території поблизу тогочасного села Біла (сучасне – Лугове). Дана станція  пізніше переросла в село (сучасне село Біла). З цього часу територія залізничної станції починає розвиватися відособлено, тут було закладено лісопереробну промисловість (збудовано лісопильний завод), а в кінці XIX століття навіть існувала сірникова фабрика. В народі за цією місцевістю закріпилася назва «Роз'їзд». 

     Протягом 1910-1917 рр. за сприяння Дубровицького графа Вітольда Броель Плятера біля залізничної станції Бяла (сучасне село Біла) для полегшення доставки сировини на лісозавод було розпочато будівництво вузькоколійки в напрямку Житомира, що простягалася двома гілками до хуторів Прилап і Перси на загальну довжину близько 14 кілометрів.

     У 1917 році на станції Біла відбувається страйк на будівництві вузькоколійки. Серед організаторів страйку були Ірина Пирішко і Микита Секо-Бебес. Одразу після придушення страйку їх разом з іншими організаторами і учасниками було звільнено з роботи.

    Період 1917-1921 років був дуже складним, оскільки постійні протистояння, військові виступи хвилями прокочувалися по території Полісся, а влада змінювалася ледь не щодня. 

    Після укладення Ризького мирного договору 4 лютого 1921 р. село увійшло до складу II Речі Посполитої і було включилено до складу Поліського воєводств. Після адміністративної реформи 1922 року село було включено до складу Висоцької волості, Столінського повіту, Поліського воєводства. 

     За часів ІІ Речі Посполитої (до 1939) село лишалося важливим залізничним вузлом, центром лісопильної промисловості регіону. Цей статус зберігся за населеним пунктом і в радянські часи, коли село стало робітничим поселенням, місцем працевлаштування населення з навколишніх сіл.