Історична довідка про село Хочин.
|
Коли перегорнути сторінки історії виникнення Хочина, то згадується про те, що Катерина II передала у владу цю землю за певні заслуги перед Вітчизною Фонци - Умці Туркмінстанському, який пізніше у 1800 роках став продавати землю людям, які мали гроші. Це люди були переселенці з Білорусії, з Чернігівської області, з Київської, з Полтавської областей. Земля була захаращена, росли густі ліси, були б болота, торф’яники, та люди скуповували землю і будували свої оселі .Тут поселилися перші 20 родин переселенців , щоб продовжити рід свій. Вони займались землеробством,продавали худобу, ячмінь, платили податки.
Династії прізвищ цих родів ще й до цього часу залишились і проживають в селі Хочин. Збереглись записи, що у 1903 році в селі Хочин проживали сім'ї Доскачів, Матвієвичів, Лавренюків, Петренків, Вовкодавів, Костючків, Поляків, Боричевських, Пешків, Гембицьких, Протосавицьких, Кисілів, Колбів, Покоєвців, Лозицьких, Денищичів. Ті люди будували свої оселі в урочищах, де купували собі землю. Пізніше вони стали поселятись в селі, а урочища й до цього часу мають свої колишні назви: Рожкове, Соломініне, Ковбине, Кузкове, Доскоцьких, Перепелицеве, Поросне, Вовкодавове.
З цієї історії можна взяти, що ймовірна версія назви села Хочин походить від дієслова хотіти, хочеться, хочеш, тому, що люди хотіли жити, працювати на цій землі. За селом Хочин де зараз є місток, протікала гарна, глибока річка Чаква. Вона була колись завдовжки 2 км, і протікала аж на Білорусь. В 1965-1970 роках в колгоспах імені Сталіна, «Нове життя», стали проводить меліоративні роботи. Вирубували ліси, осушували болота, копали канави до річки Чаква. Меліорація проходила від с.Хочин до самих Переброд. Захвачено і частину Білорусії. Завдяки цим роботам річка оміліла. На місті річки утворились невеликі озера: Мостне, Дульське, Рожкове. Після Ризького договору 1921 року з переходом краю під управлінням Польщі селями зазнали політики колонізації польських панів на наших землях. Під владою поміщицької Польщі село перебуває з 20-х років до вересня 1939 року. Після вересневих подій 1939 р. в с.Удрицьк, Смородськ, Хочин створювали органи радянської влади, селянські комітети. В грудні 1940 року було створено Хочинську ср, були відкриті початкова школа, сільський клуб, бібліотека, фельдшерський пункт, магазин.
У липні – серпні 1941 року житель с.Хочин Олексій Ососкало, буквально в перші дні війни створив підпільну організазаціюв в складі 16 чоловік .
Вона пізніше стане однією з баз партизанського загону, який очолить навесні 1942 року висоцький дільничний міліціонер М. Й. Мисюра. Згодом цей загін розростається в один з перших великих загонів на Рівненщині - загін ім. Ворошилова. Вже в 1942 році, а ще більше 1943-44 роках він прославився своїми бойовими подвигами. Яскраво про це свідчить характеристика одного з його організаторів і активного учасника партизанських дій Олексія Ососкала. Характеристику підписав начальник УШПР(Українського штабу партизанського руху) генерал Строкач В. ній говориться : «Олексій Кирилович Ососкало дисциплінований,сміливий, безмежно відданий Батьківщині і партії. За 9 місяців перебування в партизанському загоні з листопада 1942 року, виконуючи обов’язки помічника командира підривної групи, пустив під укіс 10 військових ешелонів, 10 паровозів та 200 вагонів. Підірвав на мінах 22 німецьких солдатів і офіцерів, підірвав легкову автомашину, гіпітскомісара, які разом з господарем знищив 6 німецьких офіцерів, а подвиги у підпільній партизанській боротьбі комсомолець О. Ососкало був представлений до нагородження «Нагородою Батьківщини - Орденом Леніна». Молоді підпільники з Удрицька та Хочина регулярно передавали з кінця 1942 року у партизанський загін А. П. Бринського відомості про німецький гарнізон, брали участь у операції диверсійної групи. В рядах партизанів загону, зокрема 2-й його бригаді під командуванням Каплуна боролись: Бут-Гусаїм Секлета Федорівна, Боричевський Петро Петрович, Кисіль Яків Потапович, Майзель Петро Йосипович, Пігаль Петро Григорович, Рожко Микола Миколайович, Сисун Михайло Лукич, Жакунець Ольга Данилівна, Пігаль Роман Хомич. Багато односельців полягли в боях з фашистами та їх прихвоснями. В їх числі Олексій Вовкодав, Петро Лічинський, Михайло Заїка, Андрій Протосавицький та інші. Через село пройшли бойові дороги партизанського з’єднання Сабурова. Архіви зберегли відомості про збори проведені в селі Хочин агітаторами і комісаром одного з загонів цього партизанського з’єднання Ю. Є. Юркови. Після доповіді комісара піднявся з місця селянин Т. А. Шинкар і заявив: «Я смертельно ненавиджу паршивих німецьких окупантів. Незважаючи на свій похилий вік, я йду у партизанський загін разом із своїми двома синами і жорстоко мститиму німецьким фашистам за спалення нашого села і за по-звірячому замучених жінок, стариків, дітей». В числі розстріляних жителів Хочина були цілі сім”і Твардовських Івана і Якова Козакових, Заїки. Люту ненависть в серця наших односельців вселяли ці жорстокі злодіяння фашистів. В січні 1944 року нинішній Дубровицький р-н був визволений від окупантів військами 397-ї стрілецької дивізії 1-го Українського фронту. Велику допомогу червоноармійцям надали партизани з’єднань Сабурова, Бегми, Брянського, Федорова, Ковпака. 13 січня 1944 року було звільнено від фашистів і Удрицьк, Хочин, Смородськ. Постали страшні картини звірств ворога та його прислужників. Вже згадувалося про масовий розстріл сімей з села Хочин. За зв'язок з розвідувально-диверсійною партизанською бригадою С. П. Каплуна розстріляно сім”ю Борсука Михайла Дмитровича з Удрицька. Повністю з ладу було виведено залізничну станцію. Село Хочин було спалено вщент. У 1947 році в селах Хочин, Удрицьк, Смородськ утворюються колгоспи, які відповідно іменувалися «Нове життя», імені Сталіна хочинське господарство очолює Поляк Григорій Мусійович. В1948 році його очолював Вовкодав Петро Іванович.
В колгоспі була скотарська ферма, яка налічувала до 200 голів худоби, була тракторна бригада та ланка. Все засівалось та оброблялось.
За селом Хочин де зараз є місток ,протікала гарна, глибока річка Чаква. Наприкінці 60-х на початку 70-років минулого століття село потрапляє в зону дії меліоративних робіт. Вирубували ліси, осушували болота, копали канави до річки Чаква. Меліорація проходила від села Хочин аж до Переброд. Через ці меліоративні роботи річка обміліла. На місті річки утворились невеликі озера - Мостне, Дульське, Рожкове. В Хочині була встановлена насосна станція. Сьогодні меліоративна система функціонує лише природним чином- нема насосної станції, відсутній належний догляд за меліоративними канавами… Але село живе. Після війни було повністю відбудоване. 1976 року через село було прокладено шосейну дорогу. Функціонує початкова школа, в якій працюють Кобель Галина Василівна, Леоновець Тетяна Володимирівна, Дворрак Тетяна Василівна. Коли було встановлено шосейне сполучення з Удрицьком, а дітей в школі меншало, вона була закрита, а школярів колгоспним автобусом почали відвозити до Удрицька. Село Хочин яке налічує 35 дворів і трішечки більше 100 жителів, має сільський клуб і є практично одним таким населеним пунктом області, де ще функціонує цей культосвітній заклад. А завідує Хочинським клубом Денищич Микола Данилович.
Працює в селі ФАП .В різний час тут працювали Храпко Коваль Петро Володимирович, Шанько Федір Федорович, Соломіна Тамара Михайлівна. Нині сільським ФАПом завідує Петренко Ніна Іванівна.
Відоме село своїми мисливцями. Шанують нинішні любителі полювання імена Соломіни Аркадія, Рожка Семена, Костючків Євгенія, Анатолія, Петра, які були сільськими прамисливцями. Мисливські угіддя сьогодні бережуть і примножують Денищич Микола, він, до речі, є головою мисливського колективу Удрицької ср, не мислить свого життя без полювання агроном СПП Україна Костючок Василь, виходець з Хочина Петренко Віталій. Захоплення мисливством передається від батька до сина: саме батькову естафету підхопили Соломіна Анатолій (на жаль нині покійний ) та Соломіна Володимир. Посвятили у мисливці Соломіну Сергія та Костючка Сергія. Живуть мисливські династії…
Живе село. Не дивлячись на всі випробування, які випали на долю с.Хочин. Вони жили, живуть хто відомі в селі і далеко за її межами. Бо ж хочинців знають і в Америці і в Москві і в Білорусі …
Бібліотекар Удрицької ПШБ Дячок Інна Миколаївна. |
В 1950 році з метою економічного зміцнення артілі до колгоспу імені Сталіна приєднується колгосп «Нове життя». В 1960 році приєднався колгосп «Перемога». Об’єднаний колгосп одержав назву «Радянська Україна». В 1968 році вперше в історії існування колгосп «Радянська Україна» домігся найвищих показників в розвитку рослинництва і тваринництва, що був нагороджений червоним прапором Дубровицького РК КПУ та райвиконкому і грамотою Ровенського обкому КП України.
