Миляцька громада
Дубровицький район, Рівненська область

Історична довідка про село Удрицьк.

     

     Село Удрицьк налічує 350 дворів. В ньому проживає 1200 чоловік.

 

  altВперше  Удрицьк  згадується в письмових джерелах 1629 року.  Однак літописні згадки, датовані 1005 роком,  можуть бути підставою для твердження, що в  цей період існувало й поселення під назвою  «Удричеськ». Дуже ймовірно, що поселення на  місці нинішнього Удрицька виникли після  утворення держави східних слов’ян – Київської  Русі.

   Село розташоване на правому березі річки  Горинь, по якій здавна перевозили товари до  Польщу, Прибалтики. Значна частина мешканців  проживали по невеличких хуторах, які були  відрізані від села річечками з болотистою  місцевістю

     Наприкінці ХІХ століття за 2 кілометри від села Удрицьк пролягла залізнична колія Сарни - Лунінець. На цей період біля станції ніякого житла не було. Лише церква кінця ХУІІІ століття прикрашала станційні споруди. Для обслуговування станції, рухомого складу залізниці тут було зведено водокачку, від якої прокладено водопровід до станції для заправки паровозів водою. Географічне положення станції Удрицьк сприяло тому, що через цю станцію залізницею користувалося порівняно велике містечкове поселення Висоцьк.

     Радянську владу проголошено в селі в січні 1918 року. Мешканці Удрицька були серед учасників Дубровицького збройного повстання 1919 року.

     Після Ризького договору 1921 року з переходом краю під управління Польщі селяни зазнали політики полонізації польських панів на наших землях. Під владою поміщицької Польщі село перебуває з 20-х років до вересня 1939 року.

    Після вересневих подій 1939 року в селах Удрицьк, Смородськ, Хочин створюються органи радянської влади, селянські комітети. В Удрицьку такий комітет очолили Шанько Павло Кіндратович та Пігаль Василь Андрійович.

   1940 року в Удрицьку відкривається початкова школа, навчання в якій здійснюється українською мовою. Нині це загальноосвітня школа. Першою вчителькою була Бондаревська Галина Мефодіївна, яка прибула на Полісся з

    Полтавської області. Грамоти почали навчатися і діти і дорослі. Незабаром мешканці села взяли участь у виборах до народних органів влади – Рад депутатів трудящих. 24 березня 1940 року селяни віддали свій голос за К.П. Хомич, яку і обрали депутатом Верховної Ради УРСР від Висоцького виборчого округу.

    15 грудня 1940 року було створено Удрицьку сільську Раду. Першими народними обранцями стають С.Ф.Лобач, І.З.Кот, І.Д.Щур та інші.

    Та 1 липня 1941 року село окупували німецько-фашистські загарбники. З перших же днів окупації жителі сільської Ради включаються у боротьбу з ворогами, сила її наростає з кожним днем. Наростає, бо не звикли поліщуки коритися. Гнів народний був подвоєний тоді, коли селяни стали свідками жорстокого розстрілу фашистами на виду усіх мешканців села, що були зігнані на околицю, перших депутатів міської Ради: С.Ф. Лобача, І.З.Кота, І.Д.Щура, П.П.Цьоби, голови сільської Ради В.А.Подуна. в цій страшній розправі загинув і молодший син С.Ф.Лобача Дмитро, який кинувся до батька.

     У липні-серпні 1941 року житель с.Удрицьк Олексій Ососкало створив підпільну організацію в складі 16 чоловік. Вона пізніше стане однією з баз партизанського загону, який очолить навесні 1942 року висоцький дільничний міліціонер М.Й.

    Мисюра. Згодом цей загін розростається в один з перших великих партизанських загонів на Рівненщині – загін ім. Ворошилова. Вже в 1942 році, а ще більше в 1943-44 р. р., він прославився своїми бойовими подвигами. Яскраво про це свідчить характеристика одного з його організаторів і активного учасника партизанських дій Олексія Ососкала. Характеристику підписав начальник УШПР (українського штабу партизанського руху) генерал Строкач. В ній говориться: «Олексій Кирилович Ососкало дисциплінований, сміливий, безмежно відданий Батьківщині і партії. За 9 місяців перебування в партизанському загоні з листопада 1942 р., виконуючи обов’язки помічника командира підривної групи, пустив під укіс 10 військових ешелонів, 10 паровозів та 200 вагонів. Підірвав на мінах 22 німецьких солдатів і офіцерів, підірвав легкову автомашину гебітскомісара, в якій разом з господарем знищив 6 німецьких офіцерів». За подвиги у підпільній і партизанській боротьбі комсомолець О.Ососкало був представлений до нагородження вищою нагородою Батьківщини – орденом Леніна.

     Жителі Удрицька допомагають підпільникам районного центру –Висоцька. Улян Олексійович Цьоба активно співробітничав з Висоцькими підпільниками групи Степана Полюховича. Саме від Уляна Цьоба вони одержували цінні розвіддані, саме він виконував важливі бойові завдання на залізниці, підірвавши разом з товаришами чотири ешелони противника.

    Молоді підпільники з Удрицька, Хочина регулярно передавали з кінця 1942 року в партизанський загін А.П.Бринського відомості про німецький гарнізон, брали участь у операціях диверсійної групи.

    В рядах партизанів загону, зокрема в 2-ій його бригаді, під командуванням Каплуна боролись Бут-Гусаїм Секлета
Федорівна, Боричевський Петро Петрович, Кисиль Яків Потапович, Майзель Юдко Йосипович, Пігаль Петро Григорович, Рожко Микола Миколайович, Сисун Михайло Лукич, Жакунець Ольга Данилівна.

   Багато односельців полягли в боях з фашистами та їх прихвоснями. В їх числі Олексій Вовкодав, Петро Лічинський, Михайло Заїка, Андрій Протосавицький та інші.

    Об’єктом бойових операцій партизанів, підпільників була саме залізнична колія Сарни - Лунінець, залізнична станція с.Удрицьк. Протягом 1941-43 р. р. тут було вчинено ряд бойових операцій, в їх числі і диверсії підпільно-диверсійної групи Ф.Г.Маслюка, яка базувалась в Дубровиці.

     Через село пройшли бойові дороги партизанського з’єднання Сабурова. Архіви зберегли відомості про збори, проведені в селі Хочин агітаторами і комісаром одного з загонів цього партизанського з’єднання Ю.Є.Юрковим. після доповіді комісара піднявся з місця селянин Т.А.Шинкар і заявив: “Я смертельно ненавиджу паршивих німецьких окупантів. Незважаючи на свій похилий вік, я йду в партизанський загін разом зі своїми двома синами і жорстоко мститиму німецьким фашистам за спалення нашого села і за по-звірячому замучених жінок, стариків, дітей”.

     В числі розстріляних жителів Хочина були цілі сім’ї Твардовських, Івана і Якова Козакових, Заїки. Люту ненависть в серця наших односельців вселяли ці жорстокі злодіяння фашистів.

    Почуття патріотизму, ненависті до загарбників виявляли удричани, воюючи в партизанських загонах, беручи участь в підпільній боротьбі.

     8 лютого 1943 року за рішенням ЦК КП(б) України на Рівненщині почали діяти підпільний обком партії на чолі з довоєнним першим секретарем Ровенського обкому КП(б)У, депутатом Верховної Ради СРСР Василем Андрійовичем Бермою. В цей же час було утворено І підпільний райком партії, який очолив С.М.Плужников та І підпільний райком комсомолу, очолений секретарем Хомою Гнатовичем Хутким. Це активізувало діяльність народних месників не лише в навколишніх селах (в тому числі і Удрицьку, Хочині, Смородську), а й в сусідніх районах Білорусії.

     Під керівництвом райкому в населених пунктах Висоцького району самовіддано боролися з гітлерівцями поряд з підпільними організаціями і 60 антифашистів, що не входили до підпільних груп. В їх числі були і представники сіл Удрицьк, Хочин, Смородськ. На рахунку народних месників три військові ешелони, пущені під укіс, вісім спалених мостів на шляху Пінськ - Столін, п’ять знищених фільварків тощо.

    В січні 1944 року нинішній Дубровицький район був визволений від окупантів військами 397-ої стрілецької дивізії 1-го Українського фронту. Велику допомогу червоноармійцям надали партизани з’єднань Сабурова, Бегми, Брянського, Федорова, Ковпака. 13 січня 1944 року було звільнено від фашистів і Удрицьк, Хочин, Смородськ.

    Постали страшні картини звірств ворога та його прислужників. Вже згадувалося про масовий розстріл сімей з с. Хочин. За зв’язок з розвідувально-диверсійною партизанською бригадою С.П.Каплуна було розстріляно сім’ю Борсука Михайла Дмитровича з Удрицька. В селі повністю було виведено з ладу залізничну станцію. Село Хочин було спалено вщент.

    Понад 290 жителів Удрицька, Хочина, Смородськ воювали в лавах Червоної Армії та партизанських загонах. Вони виявляли велику мужність на фронтах Великої Вітчизняної війни, в битвах за визволення міст і сіл України, Білорусії, Прибалтики, країн Європи, в битві за Берлін. Всі, хто боровся, нагороджені орденами та медалями Батьківщини.

alt

     102 односельці полягли на фронтах, 53 – від рук нацистських посіпак. В їх пам’ять в селі Удрицьк в 1965 році встановлено обеліск. Він став одним з перших обелісків в честь загиблим в Дубровицькому районі.

     В 1947 році в селах Удрицьк, Хочин, Смородськ утворюються колгоспи, які відповідно іменувалися імені Сталіна, «Нове життя», «Перемога». На сході села Хочин (8-9 серпня 1947 року) при обговоренні питання про створення колгоспу була присутня працівник РК КП(б)У Скрипникові Г.Г. Активну участь в налагодженні колгоспного життя взяла комсомольська організація, яка була створена в 1945 році. Першими квитки члена ВЛКСМ одержали 25 лютого 1945 року у Висоцькому РК ЛКСМ Хлібович Софія Василівна, Гузовець Олексій, Муха Марія Юхимівна, Цьоба Максим Олексійович, Пігаль Зіновій Хомич. Комсомольці були ініціаторами колгоспного руху: вони першими вступили в колгосп, зуміли налагодити роботу хат-читалень, клубу. Першим секретарем комсомольської організації в селі Удрицьк було обрано Хлібович Софію Василівну.

     Удрицьке господарство ім. Сталіна очолює Малько Кузьма Семенович, «Нове життя» (Хочин) очолює Поляк Григорій Мусійович, «Перемога» (Смородськ) - Дячок Олександр Каленикович.

     На кінець 1948 року стан господарства по всіх цих трьох колгоспах характеризувався такими цифровими даними: корів – 13 голів, плугів – 42 шт., возів – 39 шт., всього землі – 361 га (в т.ч. орної – 223 га).

     В селі Удрицьк протягом першого року існування колгоспу (1948) до нього вступило 84 двори, де проживало 280 чоловік, 164 з них були працездатними. Правда, в колгоспному виробництві взяли участь лише 51 чоловік. Ними було вироблено за 1948 рік 1697 трудоднів.

     1950 року з метою економічного зміцнення артілі до колгоспу ім. Сталіна приєднується колгосп «Нове життя». незабаром після цього на території об’єднаного колгоспу утворюється партійна організація (1951 рік), яка налічувала в своєму складі 7 комуністів. До неї входили і комуністи колгоспу «Перемога». Першими членами КПРС були Мосійчук М.Д., Лобач К.С., Кузко О.К. Секретарем партійної організації обирається Усанова Марія Тимофіївна. Партійна організація виконує мобілізуючу роль, спрямовує зусилля колгоспників на виконання доведених планів.

    Більша увага починає звертатись на розвиток високопродуктивних галузей – льонарства, тваринництва. Помітно зросли прибутки колгоспників. Імена передовиків сільськогосподарського виробництва стають відомі далеко за межами колгоспу, адже 1957 року в числі виробників с/г виробництва Висоцького району урядовими нагородами було відзначено і трударів удрицького колгоспу. Ряд передовиків с/г виробництва побували в Москві на ВДНГ. А ланкова колгоспу «Перемога» (с. Смородськ) Стрибулевич Любов Антонівна за високий врожай льону-довгунця (7 бунт. льоноволокна з 1 га) була нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора. Ланкова городньої ланки Карпович О.І. з цього ж колгоспу стала кавалером медалі «За трудову доблесть». В селі Удрицьк було створено городню ланку. Очолив її Сисун Іларіон.

     З’явилися нові професії на селі. Першими сільськогосподарську техніку освоїли Мазур Пилип Миколайович, Подун Микола Петрович, Сисун Павло Миронович, Карпович Семен Трохимович та інші.

     В 1960 році з метою зміцнення колгоспу до удрицького господарства було приєднано колгосп «Перемога» с. Смородськ. Об’єднаний колгосп одержав назву «Радянська Україна». Об’єднання господарств позитивно вплинуло на їх економічну міць. Поступово почали зростати прибутки колгоспників.

alt

 

     Колгосп разом з сільською Радою (голова сільради Мазур С.П.) звертають увагу на культурно-  побутове будівництво на селі, дбає про зміцнення матеріальної бази закладів культури і освіти.  Будується Будинок культури в с. Удрицьк, розпочинається будівництво типового приміщення  Удрицької восьмирічної школи.

     Господарство значно зміцніло в технічному оснащенні. В 1967 році налічувалось 5 гусеничних  тракторів, 1 бульдозер, 4 зернових комбайни, 30 електромоторів. Це дозволило досягти порівняно  високого ступеня механізації робіт в рослинництві, тваринництві.

 

 

alt     Своєрідним підтвердженням успіхів ювілейного року став 1968 рік. Вперше в історії існування  колгосп «Радянська Україна» домігся найвищих показників в розвитку рослинництва і тваринництва,  за що був нагороджений Перехідним Червоним Прапором Дубровицького РК КПУ та райвиконкому і  Грамотою Ровенського обкому КП України. Цього року надій на фуражну корову становив 2 420 літрів  молока. А доярка Гречко Ніна Василівна надоїла від кожної корови по 3 002 кілограми молока і стала  другою дояркою - трьохтисячницею в районі.

      Показники господарювання в ІХ ст. п’ятирічці були дійсно вагомі. Трудівники колгоспу справилися з  виконанням всіх народногосподарських планів. Причому, план виробництва зерна було виконано на  136,4%, льону-довгунця (волокно) – на 150,6%, молока – на 131%, яєць – на 198,9%. По продажу  державі с/г продукції виконання плану характеризувалось такими даними: зерна – 158,2%, льону-довгунця – 148,8% м’яса – 130,8%, молока – 152,1%, яєць – 273,3%.

     Найкращих показників за підсумками виконання соціалістичних зобов’язань одержали рільничі бригади Хлібовича Ф.К., Пігаль А.А. Значна частина виробників була відзначена урядовими нагородами, пам’ятними знаками, подарунками. Неабияка заслуга в цьому належала і голові колгоспу Денищичу А.Ю., який очолив колгосп з 1967 року. За трудові досягнення він був відзначений багатьма нагородами, в числі яких і найвища нагорода Батьківщини – орден Леніна.

     Новим етапом у економічному і соціальному зміцненні стали для трудівників колгоспу «Радянська Україна» десята та одинадцята п’ятирічки. Прибутки в цей час в господарстві перевищують мільйонні рубежі.

alt     Приклад у праці показують ланкові Чудік Ганна Андріївна та Шугалевич Ярина Василівна,  тваринники – кавалер ордена Леніна Гречко Ніна Василівна, Гречко Віра Степанівна, Дячок Софія  Григорівна, Ярошевич Марія Олександрівна, Бабаш Валентина Володимирівна, Подун Ганна  Никифорівна, Сисун Степанида Степанівна (всі вони взяли чотирьохтисячний рубіж по надоях молока  від фуражної корови), рільники – Шанько Володимир Андрійович, Муха Леонід Йосипович, Сисун  Василь Іванович, трактористи – Сисун Кирило Степанович, Булгак Юрій Іванович, Василевський  Олексій Володимирович, шофери – Карпович Валентин Михайлович, Стрибулевич Костянтин  Володимирович, Мосієвич Іван Степанович, Карпович Йосип Павлович, Ковальчук Володимир  Андрійович. Доярка Подун Г.Н. за добросовісну працю в 1978 році отримала значка "Переможець  соцзмагання", в 1978р. - відзнаку "Ударник XX п'ятирічки", а в 1982 р. була нагороджено орденом "Знак Пошани". Її успішний труд неодноразово відмічався Почесними Грамотами. Таких людей в колгоспі десятки. Шанують їх односельчани за невтомну працю.

 

alt      На селі успішно здійснюється план економічного й соціального розвитку, за яким впроваджується  в рільництві, тваринництві науковообгрунтованої системи машин і механізмів, а також комплекс  заходів по дальшому поліпшенню родючості землі та культури виробництва, зниженню собівартості  продукції. Покращуються умови праці сільських трударів, аце більше робіт виконується машинами.  Нова високопродуктивна техніка, наявна в колгоспі, значно полегшила працю механізаторів,  дозволила збільшити час на відпочинок, освіту.

     У 70-80-х роках на селі ведеться велике будівництво. Протягом кількох років в центрі села до ладу  стало нове приміщення загальноосвітньої середньої школи і

 

 

alt alt

вже в пам’ятному 1976 році був перший випуск десятикласників. Виросли чудові містечка тваринників, побудовано приміщення дитячого садка на 90 місць,

alt

Будинку культури на 320 місць,

altalt

будинку побуту, контори колгоспу та сільської Ради. Окрасою села стали новозбудована оселі для працівників колгоспуСтали до ладу колгоспна котельня, асфальтовано центральні вулиці Удрицька, прокладено водопровід.