Миляцька громада
Дубровицький район, Рівненська область

Історія Удрицької школи.

Велико-Озерянська публічно шкільна бібліотека

Село Удрицьк. Коротка історична довідка.

Перші сліди людини на території Удрицька відносяться до найдавніших часів. У районі старого села знайдено кам’яні знаряддя праці (кременевий ніж) епохи палеоліту. Знахідка свідчить, що кілька тисячоліть тому на місці теперішнього Удрицька жили первісні мисливці, рибалки, які вміли користуватися примітивними знаряддями.

Заливні луки, величезні пасовища сприяли і розвитку скотарства. Дуже ймовірно, що поселення на місці нинішнього Удрицька виникли після утворення держави східних слов’ян -Київської Русі, оскільки державне об’єднання призвело до зміцнення економічних зв’язків між окремими частинами Русі, сприяло розвиткові торгівлі. А одним з торговельних шляхів була досить повноводна Горинь, по якій купці перевозили товари до Польщі, Прибалтики. На берегах цієї водної артерії і виникали поселення, які згодом оформилися у великі села.

Вперше село Удрицьк згадується в письмових джерелах під 1629 роком. Однак історія села, безумовно, має значно давніші корені. Дуже очевидно, що літописні згадки, датовані 1005 роком, про Дубровицю, Висоцьк (з останнім Удрицьк має майже безпосереднє сусідство) можуть бути підставою для твердження, що в цей період існувало й поселення під назвою "Удричеськ".
Наприкінці XIX століття за 2 кілометри від села Удрицьк полягла залізнична колія Сарни - Ленінець. На цей період біля станції ніякого житла не було. Лише церква кінця ХУШ століття прикрашала станційні споруди. Для обслуговування станції, рухомого складу залізниці тут було зведено водокачку, від якої прокладено водопровід до станції для заправки паровозів водою. Це відрізняло станцію Удрицьк від схожих сусідніх, де таких споруд не було.

Географічне положення станції Удрицьк сприяло й тому, що через цю станцію залізницею користувалося порівняно велике містечкове поселення Висоцьк, від якого до Дубровиці було надто далеко, якщо зважити ще й на бездоріжжя.

 

Витоки шкільництва. Польська доба в історії школи

Початок XX століття був ознаменований тим, що в селі будується приміщення початкової школи. Це був час, коли зводилися так звані земські школи. 1912 року така школа почала будуватися в Удрицьку. 1914 року, набувши статусу церковно-парафіальної школи, вона вступила в дію (споруда школи збереглася й донині в старій частині села). Власне, звідси й беруть початок витоки шкільництва села. Старожилів, які б могли поділитися спогадами про цей період функціонування школи, немає, не збереглися ніякі й письмові свідчення. Ймовірно, що школа, яка відкрилася 1912 року, була початковою, навчалося в ній не так багато учнів, оскільки саме село було невеличким, а значна частина осель розкидалися по хуторах, які були відрізані від села болотами, численними річками - відгалуженнями від Горині. Де за таких обставин було ходити до школи ?

З переходом краю під управління Польщі після Ризького договору 1921 року школа внаслідок здійснення політики полонізації стала польською, її робота активізувалася, стала стабільнішою й була, за свідченням очевидців, такою впродовж всього часу польського панування в наших землях.

У школі діяло три класи. Навчання з кінця 20 - до кінця 30-х років, аж до 1939 року, коли в селі було встановлено Радянську владу, вели двоє учителів - подружжя Кочмариків. Завідувачем школою працював Ян Кочмарек. Він же навчав другий і третій класи. Його дружина Юзефа Кочмарек навчала перший клас.

Приміщення школи складалося з двох світлих просторих кімнат. В одній з них навчався перший клас в іншому - другий і третій класи. Учні сиділи лицем до дверей, над якими висіло розп"яття Христа. Кожен навчальний день розпочинався о 9 годині ранку з молитви, яка, зрозуміло, виголошувалася на польській мові й зміст якої зводився до прохання Господові допомогти осягнути премудрості наук. Біля передньої стіни стояла велика дерев’яна класна дошка. Навчання велося на польській мові. Навіть вітатися з вчителем, розмовляти між собою на перервах учні змушені були теж лише польською мовою.

Система організації роботи школи була схожі із сучасною: уроки тривали 45 хвилин, між уроками були перерви. Навчання закінчувалося о 14-15 годині. Учні обов’язково повинні були прочитати молитву й розвітатися по-польськи зі своїм учителем. У школі проводилася зарядка, дітям давали невеличкий обід: півлітра чорної кави без молока, але дуже солодкої, яку готував учитель, та кусень житнього хліба, який випікали за дорученням громади в одній із сільських хат з борошна, зібраного від батьків.
У класі діти сиділи за партами по двоє, причому відмінники навчання займали перші парти, а відстаючі - останні.
Учні, які не встигали з якихось предметів, залишалися після уроків й перебували в школі аж поки за ними не приходили хтось із батьків й просили вчителя відпустити свого учня.

Серед предметів, які вивчало кілька десятків сільських хлопчиків та дівчаток, були читання, географія, природа, історія, "задачник" (так називалася математика), малювання та співи. Програми, за якими велося навчання, будувалися без врахування звичних для сьогоднішньої школи принципів методики та дидактики. Історія, наприклад, викладалася на основі фрагментів польської історії з прославлянням перемог Речі Посполитої, чим і здійснювалася політика ополячення, виховувалися риси покірності, "примусової" поваги до всього польського.

Двічі на тиждень, як правило, в середу й п'ятницю, приходив священик для викладання Закону Божого. На уроках діти були забезпечені підручниками, зошитами та простими олівцями, які видавалися школою безкоштовно. Правда, для всіх учнів підручників не вистачало. Чорнило, ручки, кольорові олівці, папір для малювання купували батьки. Все шкільне приладдя діти носили в полотняних торбинках. Шкільної форми не існувало.

На уроках учні, звичайно, сиділи спокійно, уважно слухали вчителя, але мали місце й порушення, які жорстоко каралися за допомогою різок, учительської лінійки ("биття по лапах"). Звичним явищем було відбування покарання в кутку, стоячи на колінах.
Оцінювання знань учнів здійснювалося за п’ятибальною системою.

Авторитет вчителів був сильним і незаперечним як серед учнів, так і серед їх батьків та всієї" сільської громади. Фактів, які б свідчили про те, що вчителі своєю поведінкою підірвали б свій авторитет серед жителів села, не було.

Часто, особливо в холодну дощову погоду, діти не мали можливості відвідувати школу, бо не було в що взутися, бракувало теплого одягу. Нерідко з сім’ї, в якій було кілька школярів, до школи йшов один, кого можна було взути та одягнути. Наступного дня на навчання виряджалася інша дитина з сім'ї.

Діти залучалися до робіт біля школи, доглядали квітники, прибирали шкільне подвір’я, яке було обгороджене дерев’яною огорожею. Біля школи був город вчителя, який він обробляв сам та наймав для цієї роботи прислугу. Мав учитель корову, кілька роїв бджіл. 1939 року, ще до приходу Червоної Армії, сім’я Кочмареків виїхала до Польщі.

 

Відродження української школи в 40-ві та перші післявоєнні роки

1940 року, після встановлення радянської влади, в селах Удрицьк, Хочин починають діяти українські школи. Учителями працюють вихідці зі Східної України. Зокрема, в 1940 році в Удрицькій початковій школі вчителькою працювала Бондаревська Галина Мефодіївна (на фото), в Хочинській початковій школі - Столбіна Надія Степанівна.

Початкова школа діяла протягом кількох місяців і після окупації села німцями у 1941 році. Хоча особливої агресії щодо учнів з боку гітлерівців не було, проте в одній з кімнат школи вони облаштували баню. Важливим було те, що навчання в цей період велося українською мовою. Згодом школа припинила своє існування аж до 1944 року

Після визволення нашого краю у 1944 році початкова школа відновила свою роботу все в тому ж приміщенні. І було там спочатку три класи, укомплектовані з різновікових груп дітей. У класах навчалося по 20 - 25 учнів.

Першими учителями післявоєнного періоду в Удрицьку були Мельникова Ольга Сергіївна. Соломаха Катерина Якимівна, Чуб Віра Яківна, з 1948 року - Миколенко Надія Олександрівна.

У Хочині - Столбіна Надія Степанівна (під час війни вона перебувала в партизанській бригаді С.П. Каплуна, потім на якийсь час виїхала на Сумщину, а в 1947 році, коли Схід України був охоплений голодом, повертається на Полісся), Шкільна Ніна Вавилівна, учитель Трусевич, пізніше - Мосійчук Наталія Дмитрівна, Кузьменко Марія Антонівна.

Кузьменко Марія Антонівна та Миколенко Надія Олександрівна

У 1946 році завідуючою Удрицькою початковою школою була Радченко Лідія Олексіївна. Потім її очолила

Мельникова (Муха) Ольга Сергіївна (на фото), яка завідувала школою до 1972 року, аж до переведення класів в приміщення восьмирічної школи, що діяла на станції.

До початку 50-х років при Удрицькій початковій школі паралельно денними початковими класами діють вечірні класи, в яких навчаються учні 5-6 класів, причому в одному класі навчалися учні різного віку. Наприклад, 1949 року, коли відкрився 5 клас у приміщенні будинку колишнього священика на станції Удрицьк (тоді й була започаткована в селі семирічна освіта), у цьому класі навчалися діти 1933-1938 років народження. І 1952 року вже Удрицьку семирічну школу з числа учнів, які вступили до 1 класу в 1944 році, закінчує 21 випускник, серед яких найстаршими були Кошин Дмитро Артемович та Дідух Андрій Архипович (їм було по 19 років), а наймолодшим - Петренко Микола Хомич, якому виповнилося лише 14 років. Таким же різновіковим, хоча вікова різниця була меншою, був і випуск наступного, 1953 року. З 17 випускників Удрицької семирічної школи цього року найстаршим був Малей Федір Сергійович, якому було 17 років, наймолодші ж мали 14-15 років. Таким чином, уже у 1944 році було охоплено навчанням значну частину дітей, які під час війни не мали змоги вчитися. У наступні 2-3 роки цей наслідок війни в селі був ліквідований. Різними формами здобуття семирічної освіти були охоплені практично всі діти шкільного віку (див. Книга реєстрації видач свідоцтв учням, які закінчили курс навчання в семирічній школі с. Удрицьк, 1952 рік, стор. 2 - 4).

 

Розвиток школи в 50 - 80 роках

З 1949 року у колишньому житловому приміщенні Удрицької церкви відкривається 5 клас Удрицької семирічної школи, започаткованої цього ж року. Сюди приходять на навчання випускники Удрицької початкової школи, що діяла в старому селі. Тут же відкриваються й початкові класи, учнями яких стають діти, що проживали на станції Удрицьк. 1949-50 навчального року в складі Удрицької семирічної школи налічується лише 4-й та 5-й класи. З наступного року відкриваються інші початкові класи комбіновані, в яких навчаються й учні, що раніше ходили до початкової школи старого Удрицька.

Таким чином, з 1949 - 50 навчального року в селі діє дві школи - початкова в старому селі Удрицьк та семирічна (її називали неповною середньою) - на станції Удрицьк. Очолив Удрицьку семирічну школу директор Вознюк. Він працював директором короткий час, зумів обладнати навчальні приміщення, відремонтувати їх, зокрема, замінити солом’яну покрівлю шиферною, переобладнати внутрішні перегородки тощо.

Наступником Вознюка став новий директор школи Фурманюк Степан Максимович, за спеціальністю вчитель математики. Дружина його Клавдія Павлівна викладала німецьку мову.

Директори змінювалися досить часто. Великою була і плинність педагогічних кадрів. На початку 50-х років всього по кілька місяців директорували в Удрицькій школі Штангей Іван, Кобець Іван Васильович. Порівняно тривалий час з 1952 року директором школи був Ткачук Степан Максимович, потім його дружина Ткачук Оксана Пилипівна (очолювала Удрицьку школу до 1957 року). За їхнього керівництва було розширено навчальні приміщення школи, створено навчально-дослідну ділянку, теплицю. Школа стає відомою в області з питань натуралістичної роботи, є дипломантом виставки досягнень народного господарства в Москві.

Школа поповнюється кваліфікованими спеціалістами з різних навчальних предметів. Якщо на початку 50-х років один вчитель міг викладати кілька предметів, не маючи спеціальної освіти з жодного, то з 1952 року в школу прибувають молоді вчителі, які або навчаються заочно, або мають відповідну освіту. Так, з 1952 - 53 навчального року в Удрицькій школі на посаді вчителя російської мови та літератури розпочинає свій трудовий шлях Колб Євгенія Антонівна, одночасно навчаючись на заочному відділенні Рівненського учительського інституту (працювала на цій посаді до 1987 року). З 1953 року вчителем математики, маючи закінчений Рівненський учительський інститут, працює Пашкевич Олександр Йосипович.

Пашкевич Олександр Йосипович, учитель математики

Колб (Пашкевич ) Євгенія Антонівна

З 1956 року вчителем початкових класів працює Хілевич Любов Олександрівна. Ще раніше учителями школи стали Боричевська Марія Антонівна, Мосійчук Наталія Дмитрівна. Практично всі вони в різні роки свій трудовий шлях закінчили в Удрицькій, вже середній, школі.

Марія Михайлівна Цьоба, учителька німецької мови

2 клас Удрицької восьмирічної школи зі своєю вчителькою Миколенко Надією Олександрівною. 1962 рік.

3 клас Удрицької восьмирічної школи зі своєю вчителькою Боричевською (Кузьменко) Марією Антонівною. 1962 рік

4 клас Удрицької восьмирічної школи зі своєю вчителькою Хілевич Любою Олександрівною. 1962 рік.

Учні школи з класним керівником Пашкевич Олександром Йосиповичем. 1962 рік

З літа 1957 по квітень 1981 року навчальний заклад очолює Клименко Володимир Лукич, який до цього працював у Золотинській школі Дубровицького району.

Клименко Володимир Лукич – директор школи у 1957 - 1981 роках.

У 1972 році через малочисельний контингент учнів закривається Удрицька початкова школа. Учні цього закладу переводяться до Удрицької восьмирічної школи, в якій теж у початкових класах були комплекти. Після об’єднання класи були розділені. Учителька початкової школи Муха Ольга Сергіївна продовжує працювати на посаді вчительки початкових класів, пізніше вихователя групи продовженого дня Удрицької восьмирічної школи.

У 1975 році Удрицька восьмирічна школа реорганізовується у середню. Цього ж року повністю в експлуатацію здається типове приміщення школи на 320 учнівських місць, будівництво якого розпочалося 1965 року за кошти колгоспу "Радянська Україна" (господарство очолював Денищич Адам Юхимович) та державні асигнування.

У 1978 році до Удрицької школи приєднується Хочинський філіал початкових класів. Учні з Хочина за згодою батьків переводяться на навчання в Удрицьку середню школу, а шкільне приміщення в с. Хочин через аварійний стан та недоцільність ремонту закривається. Пізніше воно деякий час перебувало в оренді в Дубровицького побуткомбінату, а в кінці 80-х років було розібране на паливо.

При школі діє навчально-дослідна ділянка, створюється типовий географічний, спортивний майданчики, закладається фруктовий сад. Учні школи беруть участь в предметних олімпіадах, спортивних змаганнях, оглядах художньої самодіяльності. Так, наприкінці 70-х років на всю область школу прославив шкільний духовий оркестр, очолюваний вчителем, який доїжджав із Сарн, Радчуком Анатолієм Дмитровичем. Оркестр мав чудову гусарську форму, інструменти для оркестру були придбані за кошти місцевого колгоспу. У 80-ті роки після зміни керівника оркестру його діяльність поступово згорнулася.

Директор школи Клименко В.Л. велику увагу звертав на зміцнення навчально-матеріальної бази школи, зокрема на питання будівництва.

1974 року поблизу школи будується перший в районі 4-квартирний будинок для учителів. Квартири одержують молоді спеціалісти та сім’я вчителів Мізинця М.І. та Мізинець Н.Ф. На першому поверсі будинку відкривається пришкільний інтернат, оскільки з відкриттям у 1974 році філіалу 9 класу Миляцької середньої школи, на навчання у цьому класі прибувають діти із сіл Смородськ та Жадень, яких необхідно було забезпечити житлом.

Паралельно з будівництвом будинку для учителів ведеться будівництво двоповерхового приміщення пришкільного інтернату, яке вводиться в експлуатацію 1976 року. Цього ж року повністю заселяється будинок для учителів.

Жіноча частина педагогічного колективу у 1975 році

У 1979 році в школі монтується система центрального опалення. Вирішується на певний період питання щодо дотримання теплового режиму.

У 1980 році добудовується спортивний зал, який на час введення в дію був одним з найбільших серед спортивних залів сільських шкіл району.

У 1978-1981 роках в школі працює 5-6 груп продовженого дня.

З червня 1981 до квітня 1985 року директором школи працює Руско Андрій Андрійович.

Педагогічний колектив школи у 1983-1984 начальному році.

Далі зміцнюється навчально-матеріальна база школи. Навчальні кабінети обладнуються стінками для навчальних посібників (фізичний кабінет, кабінет української мови та літератури), в школу завозяться сучасні технічні засоби навчання - програвачі, кіноапарати, графопроектори, будується стадіон. Приміщення спортивного залу приєднується до системи центрального опалення. Створюються виховні центри, переобладнуються навчальні кабінети. Початкові класи, учителька кімната, актовий зал школи поповнюються новими меблями.

У 1983 році вводиться в дію приміщення 25-метрового закритого тиру. З квітня 1985 року спочатку тимчасово, а з вересня цього ж року на постійній основі директором школи працює Ящук Микола Іванович, який до цього працював заступником директора школи з виховної, з навчально-виховної роботи.

Заступником директора школи працює Мізинець Микола Іванович. Після Чорнобильської катастрофи територія школи виявилася надміру радіоактивно забрудненою. У зв’язку з цим після проведення комплексу дозиметричних вимірювань рівня радіації припиняється функціонування навчально-дослідної ділянки, вивозиться радіоактивний грунт з місць стоків дощової води. Проводиться активне оздоровлення дітей.

Впродовж тривалого часу у пристосованому приміщенні при школі діяла їдальня, яка забезпечувала дво,- триразовим харчуванням учнів груп продовженого дня, інтернату, інших учнів школи та учителів. Наприкінці 80-х років стало очевидним, що наявне приміщення їдальні не відповідає вимогам щодо нормальної організації харчування. З 1986 року розпочинаються підготовчі роботи для будівництва нового приміщення їдальні. У 1989 році таке приміщення водиться в дію. Це було дуже доречно, оскільки згідно із чорнобильським законодавством усі учні, віднесені до 3-ї категорії потерпілих від аварії на ЧАЕС, почали забезпечуватися безкоштовним харчуванням за місцем навчання.

У 1985 році в школі з’являються перші комп’ютери. Це було 5 апаратів Львівського виробництва, придбаних за кошти колгоспу "Радянська Україна", який тоді очолював Івановський Василь Якович. 1987 року в школу централізовано завозиться комп’ютерний клас "Пошук", приміщення для якого обладнується на 2-му поверсі пришкільного інтернату.

Поновлюється обладнанням лінгафонний кабінет, навчальні майстерні, Останні забезпечуються повним комплектом меблів, верстатів, інструментів.

 

В умовах незалежності

1991 року Україна як держава стала незалежною. Це значною мірою визначило і зміст шкільної освіти. Розпочинається оновлення навчальних планів та програм, демократизація всіх сторін шкільного життя, гуманізація навчально-виховного процесу. Учні забезпечуються новими підручниками, що відповідають оновленому змісту шкільної освіти, удосконалюється система планування та організації роботи навчального закладу. Змінюється назва школи. З 1993 року школа іменується "загальноосвітня школа І-ПІ ступенів с. Удрицьк".

У 1991 році в школі вводиться система власного бухгалтерського обліку, що дозволило якийсь час ефективніше використовувати бюджетні асигнування. З середини 90-х років школа починає переживати економічні труднощі. Знову централізується система бухгалтерського обліку, закриваються групи продовженого дня, скорочуються посади вихователів груп.

З 1996 по 2001 школу від’єднують від системи центрального опалення - спочатку через відсутність палива, а потім через несправність котельні. Навчально-виховний процес в зимовий період організовується в пристосованих приміщеннях інтернату, майстерні. Друга половина 90-х років ознаменувалася систематичними невиплатами заробітної плати. Ліквідовуються години на гурткову роботу, до мінімуму зводиться варіативна частина навчального плану школи. Все це негативно позначилося на навчально-виховному процесі.

Певні зрушення настають у 2001 році, коли в школі було частково відновлено посади заступника директора школи з виховної роботи, педагога-організатора, години варіативної частини. Нормалізувалася виплата заробітної плати, відновилася робота предметних гуртків.

Школа готується до переходу на 12-річне навчання. Введено вивчення іноземної мови з 2 класу, переобладнуються навчальні кабінети. Відновлено з 2001 року після зведення міні-котельні нормальний тепловий режим. В школі, дякуючи спонсорській допомозі Дубровицького ДЛГ (директор Кошин Юрій Андрійович), з’явився сучасний комп’ютер.

У 2002-2003 навчальному році в навчальному закладі навчалося 165 учнів, працював 21 учитель. Школа забезпечена педагогічними кадрами, навчально-методичною літературою, періодичними виданнями.