Захист Вітчизни – це конституційний обов’язок громадянина України
У дивні часи ми живемо: будується нова країна, оновлюється національно-патріотичний дух. Україна «у продовження євроінтеграції» знову взяла черговий транш в МВФ, ну а ми, прості люди, говоримо про актуальність сьогодення – неоголошену війну на Сході, що точиться в даний час.
Сьогодні Українська Держава та її громадяни стають безпосередніми учасниками процесів, які мають надзвичайно велике значення для подальшого визначення, першою чергою, своєї долі, долі сусідів, подальшого світового порядку на планеті.
У зв’язку з останніми подіями політичного життя нашої країни, радикальними змінами у східноєвропейській геополітиці та стосунках України із сусідніми державами, прямими загрозами нашій територіальній цілісності та суверенності гостро постало питання захисту Вітчизни, яке донедавна для багатьох не набувало такого важливого значення.
На мою думку, конституційний обов’язок захисту Вітчизни полягає не лише у службі у війську, участі у військових операціях, а й на різних рівнях державного розвитку.
Так, на дипломатичному рівні було підписано пакет документів безвізового режиму, який значно спростить поїздки не тільки для туристів, а й для студентів, учених, учасників конференцій та семінарів, а найголовніше – це сигнал європейським бізнесменам, що Україна може бути надійним партнером, і сюди можна вкладати гроші. Згадаємо також український тиждень у Європарламенті (Брюссель), де відбувся показ фотокартин під назвою «Переможці» за підтримки ТСН і журналу «Viva».
У культурно-освітній сфері відзначимо здобуття українкою Ганною Різатдіновою кількох нагород на Кубку світу з художньої атлетики. Слід згадати про пісню Джамали «1944», яку співачка представляла на Євробаченні 2016 року. Пісня відносить нас до подій сталінських репресій кримських татар. У підтексті можна прослідкувати путінську депортацію татар на території далекої Росії. Поза увагою не можна залишити і кінострічку «Зима в огні», яка переносить нас до подій двохрічної давності на Майдані. І дарма що фільм не завоював жодних нагород, бо у всьому світі дізналися про 93-денний період зими 2013-2014, про рух за громадянські права, про протести громадян на київському Майдані Незалежності.
Щодня в ефірах українських каналів звертаються за допомогою родини численних хворих дітей, яким необхідна термінова операція як в Україні, так і за кордоном, і наші люди не залишаються осторонь чужої біди.
Поряд з позитивним захисту Вітчизни спостерігаємо і негативне. Це, передусім, відчуженість людей східних територій від України, що пояснюється інформаційною політикою Російської Федерації, яка почалася ще у 90-х роках минулого століття, коли Українська Держава проголосила свою незалежність. Незадоволення народу викликає також і недержавотворча політика українських можновладців, і корупція на всіх рівнях державного апарату, і низький рівень життя, де поряд з низькими заробітними платами стоїть підвищення тарифів і цін на товари та ліки. Велике обурення в українських журналістів викликав французький фільм у дусі російської пропаганди про події на Майдані, який неодноразово крутився в ефірі не тільки Франції, а й Польщі.
І, нарешті, згадаємо про військову службу, яка є почесним обов’язком громадянина, про те, що кожна українська родина слідкує за новинами антитерористичної операції, яка проводиться у східноукраїнських областях проти сепаратистів, і багато чоловіків відстоюють неподільність нашої Незалежної.
Однак, як показує практика, не всі громадяни свідомо ставляться до служби в армії, і, на жаль, ганебних випадків ухилення різними способами фізично здоровими чоловіками від військової служби побільшало. Чим це зумовлено? На мою думку, це пов’язано зі світоглядно-ментальним рівнем українців, недостатнім усвідомленням ними здобутків українського народу, які треба захищати не тільки зброєю, а й інтелектом. Тому не потрібно прикривати слабодухість голослівними заявами про «незаконність мобілізації» та «продажність влади».
Кожному з нас слід усвідомити, що чим сильніша людина, чим вища вона морально, тим сміливіше вона дивиться на свої слабкі сторони і недоліки.
У всі часи захищати рідну землю було справою честі та гідності мужніх людей, дійсних патріотів своєї країни, святим обов’язком кожного громадянина. Не потрібно панікувати та ухилятись від воєнних обов’язків. Навпаки, краще з чистим сумлінням і гордістю відстояти незалежність нашої держави.
Пам’ятаймо: що б там не було, які б не були зараз чи в майбутньому труднощі, яким б несподіваним і підступним не був ворожий удар, ніколи ворогу не перемогти нас.
І я, як свідома громадянка своєї країни, теж хочу докласти і докладу свою руку до захисту Вітчизни. Буду вчити і виховувати дітей у дусі патріотизму і любові до рідної держави. І буду щасливою, що в мільйонах кроків дзвенітиме і мій в єдиному строю.
Катерина Дячок,
магістрантка факультету української філології РДГУ
