Миляцька громада
Дубровицький район, Рівненська область

Історична довідка про село Миляч.

     Протягом багатьох століть село Миляч відносилося до Висоцького ключа, центр  якого розміщувався у містечку (нині село) Висоцьк.Після смерті князя Яна-  Владислава Соломарецького, 1 лютого 1646 року у висоцькому замку, відбувся  розподіл спадкових добр між чотирма його сестрами. Саме ця дата і визначається як  перша письмова згадка про село Миляч (за іншими даними – перша письмова згадка  про село Миляч (Меляч) відноситься до початку XVI ст., і міститься в церковних  літописах). Згідно цього розподілу, село і фільварок Миляч, разом з містом і замком  Висоцьком, селом з цією ж назвою, фільварком Бродець, селами Удрицьк, Річиця, Жадінь, Озера, Єльно, Клесово, селом і фільварком Тумень із млином і ставком, відійшли у володіння Анні Євграції з князів Соломарецьких, яка була заміжня за Генриком Кашовським (Генрик Кашовський спочатку був волинським мечником, а у 1649 році став віленським каштеляном).

    Село Миляч першопочатково було невеличким селищем яке розміщувалося серед боліт поліських плавнів. Основним заняттям селян було землеробство. Селяни вирощували льон, коноплі, жито, ячмінь, просо, пізніше – картоплю. Жили селяни в невеличких курних хатинах які освітлювались лучиною. Одягалися селяни в саморобні свити, домоткані льняні костюми, взуттям були постоли.Фільварок Миляч був багатогалузевим господарством, який базувався на праці кріпосних селян і орієнтувався на виробництво збіжжя на продаж. За панщини у ньому використовувалася дармова праця, а пізніше – наймана.Події Визвольної війни 1648-1657 років також позначилися на історії нашого краю. Восени 1648 року покозачені жителі околиць напали на Дубровицю, захопили замок і утримували його до лютого 1649 року.

     Тогочасному власнику-орендареві Дубровицького маєтку Мартіну Борку довелося втекти з міста.Протягом 1648-1649 і 1657-1659 років територія нинішньої Дубровиччини входила до складу Козацької держави Богдана Хмельницького. Тут існувала адміністративно-територіальна одиниця Турівський полк. Не полишала край і татарська навала. У 1653 році татарський загін вдерся у Висоцьк, зруйнував містечко, а людей вирізав. Документи свідчать, що під час нападу каштелян Генрик Кашовський потрапив у полон, але за величезний викуп у тому ж році повернувся додому. Та вдома, у Висоцьку, був недовго, бо незабаром вирушив у московську експедицію, з якої повернувся поранений. Разом з містечком Висоцьк було спалено і знищено у 1653 році татарами і всі оточуючі села, серед яких згадуються Милячі і Жадень. Висоцький замок він не відбудував, а у 1655 році продав його разом з усіма маєтностями князю Арнольдові Гедройцу. З 1655 року до лютого 1661 року містечко і оточуючі села перебувало у власності козаків і москви які неодноразово руйнували, палили цю місцевість і збирали податки. У травні 1660 року Висоцьк було повністю спалено.

     Князь Арнольд в 1664 році продав Висоцький ключ гетьману Запорозького війська Правобережної України Павлу Тетері, нащадки якого володіли Висоцьком і навколишніми селами, в тому числі і селом Миляч аж до 1742 року.Опустілий від часу нападу татар Висоцьк Павло Тетеря заселив людьми і зробив із нього волость, на фундаменті старого замку відбудував новий.Серед козаків Тетеря не довго тішився славою. Перед загрозою бунту сам зрікся українського гетьманства. З Чигирина втік у свої поліські маєтки (Висоцьк, Колки, Рафалівку), де перебував деякий час.У 1668 році маєтки Висоцька і володіння поблизу нього Тетеря записав у власність колегії єзуїтів у Варшаві. Уклавши з ними угоду, що, доки він житиме, вони платитимуть йому щорічно вісім тисяч золотих. Як бачимо, ще в 1669 році єзуїти були введені у володіння Висоцьком. Але несподівано Тетеря у тому ж таки році ліквідовує свою домовленість із єзуїтами і продає Висоцьк за шістдесят тисяч злотих Стефанові П'ясочинському. Та П'ясочинський у визначений строк не сплатив суму, що потягло за собою судовий процес. Уже після смерті Павла Тетері між П'ясочинським і єзуїтами почався запеклий спір за Висоцькі володіння. Ще в 1669 році П'ясочинський вигнав єзуїтів з містечка Висоцьк.

     Тетеря пізніше підтвердив свій продаж маєтків П'ясочинському, але в той же час, перебуваючи в Адріанополі, переказав послові Речі Посполитої письмову заяву, в якій говорилося, що він і надалі підтримує свій запис на користь єзуїтів. Декрет трибуналу в 1671року признав право спадкоємства за єзуїтами.Тим часом виникли нові клопоти. Після смерті Тетері його спадкоємці Шурля та Іскрицький почали висувати свої претензії на Висоцькі водіння. Шурля був двоюрідним братом Тетері, а Іскрицький – його племінником.

     Почався новий процес. Та П'ясочинський хотів дійти згоди з єзуїтами, але вони відкинули цю пропозицію. Справа дійшла до Сейму. Але і там її постійно відкладали. П'ясочинський, доки тяглася справа, помер, а його справу продовжив його син Єжи. Єзуїти домоглися його вигнання і декрету введення їх у Висоцьк з допомогою військового ескорту, якщо зустрілися б з опором. Таким чином єзуїти з допомогою військового ескорту були введені у володіння цими Висоцьком і всіма навколишніми маєтностями. Незважаючи на це, ще довго тяглася суперечка між сторонами, доки в 1700 році Єжи Пясочинський остаточно зрікся своїх претензій на Висоцьк на користь єзуїтів.

     Справа спадкоємців Тетері тяглася аж до 1742 року, коли декрет Литовського трибуналу назавжди відкинув їх претензії щодо Висоцька, і він остаточно залишився у володінні єзуїтів аж до кінця XVIII століття. За володіння єзуїтів, а відзначалося воно великим порядком, Висоцьк і навколишні поселення добре розвивалися. З допомогою корчування в околицях було зроблено управні поля і луки, засновано рільничі фільварки, насипано греблі, побудовано мости, осушено болота. Сліди їхньої господарської роботи ще й досі помітні.У 1773 році орден єзуїтів буллою Клементія XIV був ліквідований, а всі земельні володіння, які йому належали, в тому числі і Миляч, перейшли у володіння Речі Посполитої, і невдовзі на Сеймі в 1775 році їх призначено для громадського виховання і доручено догляд за ним комісії освіти.

     Гродненський Сейм у 1793 році призначив більші права цій же комісії. В результаті пропозиції комісії Сейм встановив дві комісії (одна – для Корони, інша – для Литви), так звані роздавальні, для розпорядження і орендування добр. Ці комісії прийняли за основу віддати маєтки тільки осілим громадянам не шляхом аукціону, а більшістю голосів членів комісії відносно ціни, яка була вказана ревізорами. Той, хто купував, зобов'язувався дати запоруку, що не буде мати заборгованості, а також платити процент «чверть і пів від ста» від встановленої суми в двох частинах наперед.У 1774 році роздавальна комісія віддала Висоцьк і його околиці у володіння Ігнацему Вигоновському, підкоморію Брест-Литовського воєводства.У 1778 році Висоцьк і околиці отримав в оренду від Вигоновського Матеуш Бутримович – поміщик із Кристинова під Пінськом.Після скасування єзуїтів, 20 січня 1774 року був проведений перепис маєтків Висоцька його адміністратором Андрієм Терлецьким.

     Згідно з переписом, городяни і ті, що мешкали на дворі, платили по 6 злотих з постійної луки і мусили відробляти панщину по два дні на тиждень у фільварку Бродець і 12 днів під час жнив, а допомагали їм при цьому піддані з інших міст, які належали до цього фільварку. На облаву під час полювання повинні були виходити всі.Під час перепису у маєтках Висоцька записано, що в селі Підвисоччя - 40 господарств, Тумені – 25, Жадені – 20, Річиці – 15. Очевидно, у той перепис не входили боярські двори. В селі Удрицьк було 43 доми, Міляч – 25, Озерах – 45, Єльні (давнє Гнойне) – 16. Висоцькі села розкинулись на 11 миль. Поблизу Висоцька і навколишніх сіл були надзвичайно зручні умови для полювання на дикого кабана, лося, рись і ведмедя. Було багато бобрів. У ті часи тутешні річки і озера були повні риб.Тривалий час село Миляч належало до Литви у складі Брест-Литовського воєводства Пінського повіту.Після другого поділу Польщі у 1793 р. Домбровицю (більшу частину) було приєднано в складі Правобережної України до Пінського повіту Мінської губернії Російської імперії.Внаслідок третього поділу Польщі у 1795 році територія села Миляч увійшла до складу Дубровицького округу з волосним центром у м. Дубровиця, який став складовою частиною Волинського намісництва, а з 1797 р. входили до Ровенського повіту Волинської губернії.