Історична довідка про село Смородськ.
Існує декілька гіпотез про те, чому воно називається Смородськ. Найбільш вірогідними з них вважають такі: колись, на схід від села були великі застійні болота, які влітку нагріваючись, давали неприємний запах. Отже, можливо від слова сморід і походить назва села. За другою версією, назва Смородськ походить від слова «смородина». У північних і північно-східних околицях села, розповідають старожили, росло дуже багато кущів багаторічної чагарникової смородини. Ще й зараз в урочищі «Межиріччя», у заплавах річки Горинь, можна знайти багато таких кущів, що й підтверджує гіпотезу походження назви нашого села Смородськ від слова «смородина».
Наступне припущення про походження назви села пов’язане з побудовою церкви і школи. Старожили розповідають, що протоієрей Смородський плив на кораблі, який почав тонути і незабаром затонув. Щоб урятуватися, священик звернувся з молитвою до Бога і пообіцяв, що коли бог врятує йому життя, то він побудує церкву і школу. І тут потопаючому під руки потрапляє невелика дошка, завдяки якій він урятувався.
Пан Смородський за свої кошти побудував у селі церкву і школу. З певною вірогідністю можна назвати дату побудови, бо під час ремонту шкільного приміщення знайшли цеглину, на якій було вибито рік будівництва – 1905.
Церкву, яка й зараз є діючою, без перебільшення можна назвати історичною пам’яткою села. Церква Різдва Пресвятої Богородиці була побудована в 1905 році на свято Різдва Пресвятої Богородиці коштом протоієрея Федора Смородського з допомогою жителів села Смородськ. Унікальним є те, що побудована вона без жодного цвяха методом в’язання тебел.
У церкві зберігаються частина хреста, на якому було розіп’ято Ісуса, частинка його хітона і частинка каменя, яким було закрито печеру з тілом Божого Сина. Є тут мощі Пантелеймона і кров Іоанна Хрестителя. За розповідями старожилів, у війну в церкву влучив снаряд чи бомба. Було пошкоджено верхню частину, в іконах досі можна побачити дрібні шматочки металу.
Біля села розташований хутір за річкою Горинь, на її лівому березі. Хутір називається «Острів». Засновниками хутора був дід Микита (Леоновець Микита Миколайович). Він першим збудував там хату і жив із своєю сім’єю.
Дід Микита мав свого млина, який був розміщений на річці; мав також багато землі. Було це приблизно в 1897-1900 роках. Пізніше в 20-х – 30-х роках почалося заселення хутора «Острів» іншими сім’ями. Люди перевозили хати із села на хутір і поселялися в різних урочищах. Ще й зараз збереглися назви цих урочищ: Бродець, Ольос, Причине, Люте, Закота та інші. Поступово «Острів» перетворився на невеличке село, в якому перед війною нараховувалось вже 24 подвір’я.
Під час війни в 1944 році на хуторі були окопні укріплення радянських військ, які діяли проти фашистсько-німецьких військ, що стояли у селі Теребожов. Після війни переселення на хутір продовжується. Хуторяни обробляли землю. На «Острові» був агрегат для обробки льону; була цегельня, де виробляли цеглу. Була тут і колгоспна ферма на якій відгодовували молодняк ВРХ. Стояли тут і корови, молоко від яких в село перевозили човнами. Пізніше, в кінці 60-х років побудували поромну переправу через річку Горинь. В кінці 60-х років село було електрифіковано, а на хутір його не провели, тому хуторяни поступово почали переселятися назад в село. Хутір «Острів» поступово опустів і зраз там ніхто не живе як і на більшості хуторів.
Особи, які народились у селі:Мосієвич Олександр Степанович – проректор із заочної форми навчання Рівненського державного гуманітарного університету.Хабаров Михайло Олександрович – полковник запасу, голова Всеукраїнської громадської організації "Товариство українських офіцерів" у 2002 році. Член ВО "Батьківщина" кандидат у народні депутати України у 2002 році.