Роки сурових випробувань.
В1939 році закінчив 7 класів польської школи. Коли було 17 років запропонували йому роботу на станції Удрицьк, стрілочником. Молодий Петро був грамотним, швидко освоїв свою професію, вивчив азбуку морзе. Знаючи письмо польської мови, старанно вивчив і російську. У 1940 році Петра Петровича, який зарекомендував себе гарним працівником, призначено начальником станції Удрицьк. На все життя Петровичу запам’ятався червень 1940 року. В той день він був на роботі. По радіо об’явили, війна... Що це за страшна звістка, ще ніхто й уявити не міг. В чистому небі літали німецькі літаки. Через дві неділі стали відступати наші війська. Позривали мости річки Случ, Прип’ять, Горинь. Тоді темної дощової ночі хтось постукав у віконце хати Боричевським. У відповідь на запитання господаря почувся голос колишнього голови сільської Ради Володимира Петровича Моновця, який просив відчинити хату. Разом з Моновцем до хати зайшов незнайомий Петрові чоловік. Обоє були одягнені в мокрі плащі, з німецькими автоматами. Спитали, чи є в селі німці. Що чути. Петро сказав, що німці стоять на станції і лише раз приходили в село. Забрали десятків два корів, з десяток свиней, настріляли курей і знову поїхали на станцію. А вчора з Висоцька приїзжав бургомістр з німецьким офіцером і посиленою охороною поліцаїв. Зігнали людей, наклали податки на кожний двір, призначили старосту, залишили поліцая і спішно поїхали назад. Батьки Петра нагодували гостей, давали харчі в дорогу, але Моновець відмовився. прощаючись попросив молодого Боричевського не евакуюватись на Схід, бо тут він буде більш потрібний. Щоб постарався стати на свою колишню роботу. Петро відмовлявся, адже він комсомолець. він хотів знищувати німців. На це голова відповів, що це наказ партії працювати в німців і тільки на станції. Про те що він комсомолець в селі ніхто не знає, а що завдання нелегке Петро й сам побачить. Через кілька днів Петро зайшов до начальника станції Удрицьк – товстого німця з банькатими очима, чорному костюмі.Через перекладача Боричевський запропонував свої послуги як кадрового залізничника. Предявив свої документи. В них значилось, що дійсно Боричевський Петро Петрович 1923 року народження, працював черговим по станції Удрицьк. Німець був задоволений, навіть запропонував Петрові сигарету. І вже наступного дня Боричевський приступив до виконання наказів «шефа» – став черговим по станції. Додому приходив часто. Приносив начальникові станції самогон, сало, яйця, масло і цим завоював його симпатію. А тим часом в селі і в Лунінці Петро зустрічався із зв’язковими партизанського загону полковника Лінькова, регулярно перадавав інформацію про рух військових ешелонів. У травні 1942 року німці і поліцаї привезли на станцію понад 600 тонн зерна награбованого в навколишніх селах. Про це Петро сповістив у загін, розповів як розміщені склади, про порядок їх охорони. І однієї ночі склади підпалили. Вартові зняли стрілянину,та даремно. Народні месники безслідно зникли. Наступного місяця партизани спалили на станції склади з сіном, безшумно обеззброївши охорону з поліцаїв. Того ж літа Петро одержав із загону магнітну міну і передав її робітникові станції Олексію Кириловичу Ососкалу, яку той непомітно підклав у дрезину. Нею їхали з Лунінця в Сарни чотири гітлерівські офіцери. На перегоні міна спрацювала,від фашистів нічого не залишилося. Далі залишатися в Удрицьку було небезпечно. Боричевський одержав дозвіл на перехід у загін. Разом з іншими партизанами брав участь у багатьох операціях: у захопленні ст..Біла, в підриві моста на Случі під Дубровицею, в нападі на Висоцьк, розгромі німецького маєтку «Теребожов» спиртового заводу в Степані маєтки «Воробино» тощо. Партизанське з’єднання пройшло рейдом по тилах ворога,допомагало радянським військам визволяти Ковель, Брест. Там у Бресті підполковник Каплун вручив Петрові першу бойову нагороду – медаль «За відвагу» – за підпільну і партизанську боротьбу проти фашистів.
Колишній партизан Боричевський, що став воїном Червоної Армії,з боями пройшов до гітлерівської столиці. Груди воїна прикрасили ще дві медалі «За відвагу» якими його нагороджено за взяття Кенігсберга і Берліна. Також був нагороджений медалями учасника бойових дій, подякою від Сталіна і другими нагородами. (всього 30). Демобілізувавшись після війни Петро Петрович знову працював начальником станції до 1991 року. Петро Боричевський особисто був знайомий із двічі Героєм Радянського Союзу О.Ф.Федоровим, із Брянським Антоном Петровичем(командир об’єднання партизанських загонів), із помічником начальника штаба Дворецьким Євгенієм Антоновичем. З якими зустрічався після війни в 1972 році. Колишній партизан Боричевський, що став воїном Червоної Армії, з боями пройшов до гітлерівської столиці. Груди воїна прикрасили ще дві медалі «За відвагу» якими його нагороджено за взяття Кенігсберга і Берліна. Також був нагороджений медалями учасника бойових дій, подякою від Сталіна і другими нагородами. (всього 30) Петро Боричевський особисто був знайомий із двічі Героєм Радянського Союзу О.Ф.Федоровим, із Брянським Антоном Петровичем(командир об’єднання партизанських загонів), із помічником начальника штаба Дворецьким Євгенієм Антоновичем. З якими зустрічався після війни в 1972 році.
Також неодноразово зустрічався після війни із своїми однополчанами в м.Київ,Москва, Рівне, Столін та на землянках с.Жадень де проходили бої.
Боричевський частий гість у школі. Розповідає дітям про ВВв, про бойові справи своїх побратимів. Пройшовши нелегкий життєвий шлях, а саме переживши роки суворої ВВв, пропрацювавши багато років на Львівській залізниці, виховавши трьох дітей, Петро Петрович разом з дружиною в даний час перебуває на заслуженому відпочинку, але продовжує працювати на домашній ниві.
Із задоволенням проводить свій час з онуками і правнуками, розповідаючи їм не тільки казки,але й часто згадує про своє нелегке,але з гідністю прожите життя. Ділиться знаннями зі своєї професійної сфери, так що двоє із онуків обрали свій життєвий шлях і пішли стежкою свого дідуся, обравши професію залізничника. Дуже хочеться щоб людей з такими благородними, чуйними серцями було все більше і більше,щоб наші діти брали приклад саме з таких людей.
Бібліотекар Удрицької публічно-шкільної бібліотеки |