Миляцька територіальна громада
Україна

Історична довідка про село Лугове.

Фото без опису     Назва села «Лугове» з'явилася лише у 1969 році, до цього часу село мало назву  «Біла». Невідомо, з якої причини його було перейменовано, та все ж минуле села  Лугове протягом 17-20 століть простежується саме за назвою «Біле» або «Біла».
 Достеменно невідомо, коли виникло село Біла. Можна припустити, що як і більшість  сусідніх сіл час виникнення села відноситься до 16-17 століть. Тривалий час село  Біла відносилося до складу маєтностей так званого Дубровицького ключа, центр  якого розміщувався в місті Дубровиця.

     Протягом 1648-1649 і 1657-1659 років територія нинішньої Дубровиччини входила  до складу Козацької держави Богдана Хмельницького. Тут існувала адміністративно-  територіальна одиниця Турівський полк. В лютому 1649 року польським військам  вдалося відібрати Дубровицю в козаків, в місті почалися страти учасників повстання.  Незважаючи на це впродовж тривалого періоду жителі навколишніх сіл,  об’єднуючись у озброєні загони, чинили опір військам Речі посполитої. Так, мешканці сіл Біла і Шахи вбили посланців Мартіна Борка й розправившись із своїми війтами, заборонили жителям навколишніх сіл сплачувати податок і виконувати повинності. Досить частими були напади місцевих жителів на Дубровицю, під час одного з яких був вбитий і сам Мартін Борк. У 1649 році мешканці села Біла приймали активну участь в об’єднаному поході проти польських військ, що стояли під Бережницею. Боячись повного знищення, повсталі разом з сім'ями були змушені переховуватися в пущах за річкою Случ.

     Війна принесла багато страждань місцевому населенню. Один з орендарів, який у 1651 році проводив опис Дубровицького маєтку, з жалем зауважував, що край цілковито спустошений: «одні пішли з козаками, інші жовнірами знищені, деякі села повністю спалені або пустіють. Не тільки пани не можуть жити в своєму маєтку, але й уцілілі піддані по лісах поховалися». Страждання місцевих жителів були зумовлені ще й голодом – неодмінними супутником військових конфліктів.
Ближче до середини XVIII ст. Дубровиця, разом з навколишніми селами, перебувала у власності князя М. Огинського. У нього було три дочки, які вийшли заміж за Плятера, Бжостовського і Бржездецького. Після його смерті ця маєтність за розподілом 1750 р. переходить до його дочки, що була одружена з Бжостовським, який за «споживчий» характер використання маєтку став винним різним кредиторам великі суми грошей, а найбільшим його кредитором був Плятер. Між 1762-1768 роками останній надав позики на 536 тисяч. Бажання утриматися на плаву штовхає боржника відділити хоча б фільварки і передати їх під заставу за проценти іншому кредитору, але Плятер не погодився, бо хотів стати повноправним власником. Почався судовий процес, який закінчився у 1777 році, і власниками Дубровицьких добр стали Плятери. Цей рід дуже древній. Існував ще у XIII ст. у Вестфалії. Одна із гілок у XIV ст. відокремилася і переселилася у Ліфляндію. А гілка в Дубровиці започаткувалася з Фрідріха фон-де-Броель Плятера.

     Зацікавив його цей маєток тим, що тоді проходила заміна натурально-товарних відносин грошовими. Плятери належали до нової генерації власників, які, щоб мати прибуток, вкладають капітал, а не «викачують». Звичайно ж, щоб вкласти гроші, потрібно бути впевненим у прибутковості даної справи. Прибутковим тоді було виготовлення поташу і його експорт за кордон. За інвентарем 1777 року маєток мав приблизно 40 тисяч гектарів землі. Половина їх була ріллею і сіножаттями, а на 12,5 тисячах гектарів росли ліси. Останнє і привабило Плятера, бо це була база для випалювання поташу. Його собівартість була низькою, бо виробництво базувалося на використанні праці кріпосних селян у фільварково-поміщицьких господарствах. Протягом століття їх кількість у графстві зросла від 4 до 6.

     Дубровицькі міщани ділилися на плацових і ґрунтових. Перші, а це були в основному євреї (143 чоловіки), мали лише плаци у самому містечку, а другі, українці (44 чоловіки), користувалися ще й наділами. Десь 1/3 міського населення займалося ремеслом, яке було міцно пов’язане із землеробством. А виключно плацовими були лише столярі, гончарі та мулярі. Частина ремісників уже об’єднувалася в цехи, які стали вищою формою організації праці.

     За постановою Плятера ремісники працювали на матеріалах замовника, а також і на графський двір. Тоді значно пожвавилася і розширилася торгівля. Ходовими товарами, якими торгував двір, були горілка, сіль, воли, поташ і риба. Горілку і волів возили до Варшави, сіль – до Олики, Пінська, Горобина і Бродів, поташ – до Бреста для подальшої сплавки у Гданськ, рибу – у Луцьк і Пінськ. Дубровиця стала транзитним пунктом соляних перевезень. Більшість товарів доставлялися водним шляхом. Уся зовнішня торгівля була зосереджена в руках графа, а внутрішній ринок контролювали євреї. У місті діяло 18 лавок при кількості населення 700 чол. Почав зростати його статус в економічному відношенні. На початок XIX ст. у маєтку існували Воробинська винокурня, пивоварня, поташеві буди, фабрика для виготовлення дубової клепки, а в 1802р. запрацювала суконна фабрика. Плятерам було вигідно мати не найманих працівників, а кріпосних, бо це була дешева робоча сила. А міщани також надавалися ґрунти і вони відбували повинності у формі відробітків, за що не було жодної оплати.
Із часом поняття «міщани» ототожнилося з єврейським населенням, а не з місцевим. Кількість євреїв у місті поступово зростала, бо їхня община користувалася широкими правами. Їй надавалися в користування школа, лазня, кладовище, крамниці, право будувати винокурні без всякої оплати, право на заріз худоби і продаж її з виплатою економії щорічно по 200 злотих. Община звільнялася від подачі підвід. Такі умови заохочували євреїв.

     Зростала кількість євреїв і в сусідніх селах.

     Тривалий час село Біле належало до Литви у складі Брест-Литовського воєводства Пінського повіту.
Після другого поділу Польщі у 1793 р. Домбровицю (більшу частину) було приєднано в складі Правобережної України до Пінського повіту Мінської губернії Російської імперії.

     Внаслідок третього поділу Польщі у 1795 році територія сплела Біле увійшла до складу Дубровицького округу з волосним центром у м. Дубровиця, який став складовою частиною Волинського намісництва, а з 1797 р. входили до Ровенського повіту Волинської губернії.

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Створення нового проекту

Ви можете вказати варіанти відповідей для голосування, якщо це потрібно.

Додати файл
Додати файл
Додати файл
Додати файл
Увага! З метою недопущення маніпуляцій суспільною думкою редагування ТА ВИДАЛЕННЯ даного проекту після його збереження буде не можливим! Уважно ще раз перевірте текст на предмет помилок та змісту.

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано

Авторизація в системі електронних петицій

Авторизація

УВАГА!

Шановні користувачі нашого сайту. В процесі авторизації будуть використані і опубліковані Ваші:

Прізвище, ім'я та по батькові, Email, а також регіон прописки.

Решта персональних даних не будуть зберігатися і не можуть бути використані без Вашого відома.

Погоджуюсь на передачу персональних даних