A A A K K K
для людей з обмеженими можливостями
Миляцька громада
Рівненська область, Дубровицький район

День пам'яті та примирення.

Дата: 07.05.2020 11:10
Кількість переглядів: 98

Пам'ятний день в Україні відзначають 8 травня, в річницю капітуляції нацистської Німеччини. З нагоди вшанування пам'яті загиблих у страшній війні, розповімо вам невеличку, але таку трагічну історію яка творилася на територі нашого краю…

Матеріал збирався по крупицям з різних джерел медичною сестрою Удрицького НВК, Бадан Світланою Андріївною, але ця коротенька розповідь, заслуговує хвилину вашої уваги…

З нагоди 75 річниці Дня перемоги, та вшанування Дня пам'яті та примирення ми хочемо розповісти про місцеве поховання партизан в с. Хочин та сім’ю поляків з Білорусії.

В липні 1941 року село Хочин разом з іншими населеними пунктами, було окуповане німецькими військами. Люди стали заручниками та свідками жорстоких розправ, знущань та розстрілів односельців.

Наприкінці липня – початку серпня 1941 року було створено «Підпільну спілку» з 16 жителів с. Хочин. Очолив об’єднану таємну організацію Ососкало Олексій Кирилович. Згодом невелика група стане одним із партизанських загонів, зокрема ІІ бригадою під командуванням С. П. Каплуна. За збігом обставин в цій же бригаді під командуванням «Баті», служив рядовий Шишкин Олексій Матвійович 1917 року народження. Родом він з Чистопольского району, Татарської АРСР. Поранення отримав в бою біля с. Біла (Біла-над-Гориню) 18 лютого 1943 року в черевну порожнину. Партизани винесли його на руках з поля бою, чотири доби його переховували та лікували. Але рани були настільки тяжкі, несумісні з життям, що серце 26 річного юнака не витримало і 22 лютого 1943 році його не стало.

Добрі люди з християнським серцем, поховали його у нас на кладовищі с. Хочин, коли навкруги німці та поліцаї, це вже був подвиг. Страшно і подумати, якби його захоронили в лісі, могилка з часом заросла б травою, впав би тимчасовий хрестик і зникла б краплинка чужого життя.

В ті часи, було дуже небезпечно для всього села, лікувати поранених та хоронить померлих. Та селяни ризикували, часто це було вночі, віддаючи останню християнську шану тому, хто віддав зовсім молоде життя за них.

Пізніше село Хочин було спалене до тла.

Та пройшов час і на місці поховання звели пам’ятник, змайстрував його місцевий житель Кузко Володимир Степанович. Багато звернень в різні інстанції писали працівники сільської ради та місцеві жителі, щоб відшукати рідних Олексія. Та 17 квітня 1975 року прийшла звістка з військової частини №313/24/422. Незабаром по сільській вулиці, неквапливим кроком, потихеньку йшла невисокого зросту жіночка, з темним волоссям, плачучи вдивлялася в кожен будинок та крізь сльози, поглядом шукала кладовище. Люди запримітили одразу, що здалеку добиралася вона та й мова у неї трішки не така. Назустріч вийшла Тетяна Василівна, місцева вчителька, стала розпитувати але жінка невблаганно просилася відвести її на кладовище, на могилу до сина Олексія. Два дні вона проживала в будинку молодої вчительки. Всі дні зранку і до вечора, летіла на могилку і плакала навзрид, біля свого сина, біля свого Олексія та так, що аж в селі було чутно, а потім втомившись,  розмовляла з ним на його  рідній мові. А коли  на вулиці змеркало, всім діткам, що бігали галасливою юрбою в селі, роздавала багато печива та солодощів, привітно та тихенько по материнськи  розмовляла  з ними. Ще й досі односельці її пам’ятають.

Таще не одну згадку про чуже життя, зберегла історія.

На цьому наша розповідь не закінчується, хочу продовжити ще про поховання партизанів в с. Хочин. Підтверджений документально факт, що в братській могилі поховано двоє молодих юнаків але старожили говорять, що там ховали і більше. Це ж була війна.

Один з них, рядовий партизан 23 років Коржовник Адам Михайлович 1920 року народження. Народився в с. Теребежово, Столінського району, Пінської області. Його батько – Коржовник Михайло Матвійович, мати – Коржовник Ксенія Трофимівна 01.02.1895 р.н., у 1983 році працювала в їдальні. Неодноразово приїжджала на могилу до сина, зупинялася у доброї жінки Шах Ольги та спогадів, нажаль не залишилося. У сім’ї  Коржовників було вісім дітей:

  • Михайло Михайлович – 1915 р.н., помер немовлям.
  • Адам Михайлович – 1920-30.04.1943 загинув біля станції Удрицьк – Бухлічі, але похований в с. Хочин на місцевому кладовищі.
  • Марія Михайлівна – 1922-1924 рр.
  • Микола Михайлович – 1925-1929 рр.
  • Федір Михайлович -1928-1933 рр.
  • Анна Михайлівна – 1931-1932 рр.
  • Лариса Михайлівна – 1934 р.н.
  • Василій Михайлович – 1937-1978 рр.

Нажаль, більше інформації про Коржовника Адама Михайловича ми не знайшли.

Продовжимо нашу розповідь про сім’ю  Бужинських. Вони були поляки, переселенці з Білорусії, за віросповіданням римо-католики. На той час продавали захаращенні, необроблені  землі всім бажаючим недорого, тому до нас в село приїжджали люди з Полтави, Чернігова, Білорусії з різних куточків світу. Купила клаптик землі і сім’я  Бужинськи на Хочинських хуторах, як говорять в народі на «Юдіні» в районі «Ковбине» і «Кузкове».

Батько – Бужинський Домінік Станіславович 1893 р.н., поляк. Мати – Бужинська Юзефа Юзефовна 1897 р.н., полячка. Діти:

  • Бужинський Іван (Ясь) Домінікович -  1921-1943 рр., партизан, похований на кладовищі с Хочин, 22 років. Народився в с. Теребежово, Столінського району, Пінської області. Проживав з батьками на хуторі с. Хочин.
  • Бужинська Зофія (Рузя) Домініківна – 1923 р.н.
  • Бужинський Стефан (Хльорко) Домінікович – 1925 р.н.

Їх племінник – Станяшек Георгій Францович – 1923 р.н.

Рідні брати по батьку:

Бужинський Казімір Станіславович – 06.02.1909 р.н., теж  проживав на Хочинських хуторах та одружився 19 жовтня 1941 року на Грицкевич Наталії Костянтинівні 1896 р.н. За свідків на вінчанні були відомі партизани з бригади С. П. Каплуна – Ососкало Олексій Кирилович та Петро Андрійович Ільчевський. Казімір (Казік) залишився живий. В 90-х роках приїздив в с. Хочин, відвідував поховання та запросив місцевих  партизан, жителів, кого пам’ятав у гості, гостино зустрічав в с. Вороні, що на Білорусії. Місцеві жителі ще досі його пам’ятають. Після війни проживав у Польщі та займав високу посаду.

Бужинський Модест Станіславович – 1901 р.н., поляк. Убитий теж в 1943 році біля с. Хочин. Похований на місцевому кладовищі с. Хочин  але нажаль його могилки не знайдено до сьогоднішнього дня.

Це була стисла розповідь про сім'ї Коржовнника та Бужинських. А загинули їхні діти разом, на одному ж завданні в один день, тому і поховані разом в одній могилі. Зі слів старших людей  Бужинський Іван Домінікович та Коржовник Адам Михайлович повинні були підірвати залізничну дорогу Сарни-Лунінець. Засідку зробили за переїздом в сторону Хиліна, біля струмочка з водою в заростях очерету. Але їх хтось із місцевих видав. Коли по колії їхала дрезина з німцями, вони зупинилася навпроти  партизан і в притул відкрили вогонь, тяжко поранивши обох, вони доколювали їх штиками. Мати Івана, почувши страшну звістку від горя не знала що робить, тільки плачучи побігла до сусідів промовляла та благала – «У нас велике, велике горе, допоможіть сина привести та схоронить, на ньому живого місця нема, всього  понівечили».

Вночі їх привезли обох та й схоронили.                                                                                  Розповідь записана зі слів Ковба (Волошин) Ганни, адже вони жили по сусідству, через що і називають ті землі на  «Ковбиному».

Після війни сім’я Бужинських, з часом, покинула майно та землі і виїхали до Польщі.

Свідків тих подій практично не залишилось. Якби на 20 років назад. Може хто має підтверджену інформацію про захоронення партизан в с. Хочин, просимо поділитися.

P.S: З ініціативи небайдужих підприємців м. Дубровиця та с. Удрицьк та небайдужих жителів с. Хочин, було відновлено пам'ятники похованим партизанам на території сільського кладовища с. Хочин.

Дякуємо всім небайдужим та добрим людям за допомогу!


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь