21 березня- Всесвітній день поезії. 22.03.2021р.
21 березня- Всесвітній день поезії.
Поезія-найдавніший духовний скарб людства.Вона втамовує душевну спрагу, пробуджує в людини радість життя, любов до краси.Аби ширше привернути увагу людства до мистецтва слова, а також дати висловитися поетам, 1999 р. ЮНЕСКО ухвалила відзначити 21 березня як Всесвітній день поезії генеральний директор ЮНЕСКО (Коїтіро Мацуура 2003 р) зазначив: «Поезія допомагає нам жити разом.Вона необхідна для встановлення діалогу між культурами».День поезії відзначають масовими поетичними читаннями та іншими заходами.
Так в нашій бібліотеці КЗ «Пребродівський НВК» пройшла година поезії «Самоцвіти українського слова».Був конкурс на краще читання віршів поетів рідного краю між учнями 5-А класу. До послуг шанувальників поезії бібліотекар оформила книжкову виставку на тему «Поезія- то сила чарівна». На ній поміщено кращі поетичні твори потів рідної Дубровиччини ( Анни Грейнер, Петра Паливоди, Галини Довгої, Ю.Таборовець,В.Попенка, Ганни Дячок ,Григорія Сокола, Анатолія. Щура, Лідії Шевело,Тетяни Сокіл, Арсена Левковича, Івана Єрмійчука та Тамари Леоновець), твори поетів нашого села(Володимира Федотова, Вікторії Грицевич) та поетів Рівненщини (Олександра Богачука, Вікторії Самчук, Лариси Сай, Вікторії Климентовської)
Розпочала годину Ірина Михайлівна «21 березня, у цей весняний день, коли пробуджується природа, ми також відзначаємо Всесвітній день поезії.Поезія-це цілющий ковток для спраглої душі, це- ясний промінець сонця в негоду, це біла квітка сподівання…Поезія- це найважливіше культурне явище, всеосяжна мова, що передає внутрішнє прагнення людини жити разом з іншими і тим самим необхідна для зближення народів.Будучи відображенням і дзеркалом суспільства, поезія-головний засіб самоствердження і дієвий важіль творчості, прогресу та всезагального розвитку.
Поезія-це струни відчуттів,
Це музика Вселенської любові,
Поезія-це скарб усіх віків,
Це- діамант величиною в слово!
(Ігор Федчишин).
Бібліотекар познайомила дітей з біографіями та збірками поезій наших місцевих авторів.Вікторія Грицевич - молода авторка, яка поряд з своєю збірочкою віршів «Горизонти» випущеною в Рівному(це її перше видання) , нам подарувала свої нові твори, які не ввійшли до збірки і ще не друкувалися. Дебютній збірці властиві драматичне світобачення й осмислення трагічних і водночас радісних подій сьогодення, загострені відчуття правди і кривди, прагнення відчути й зрозуміти нове молоде покоління, якому безальтернативно потрібно вирішити складні завдання посталої доби. Кілька зразків інтимної лірики торкаються найпотаємніших струн серця людини, таїни почуттів.
Бібліотекар зупинилася на збірочці В.Федотова «Доля, якої нема».Поезія його, за тематикою неординарна, розвиває тему філософського осмислення життєвих взаємовідносин.У збірці вміщені і твори про кохання, які надихають на високості.Автор прагне відкрити часточку незвичайного, глибинного, що притаманне людській душі. Поет також пише про природу рідного краю, про Україну, про рідне село.Є в нього і віршики присвячені школі, вчителям, найдорожчій людині- матері.
Поети- це зорі у безграничному просторі неба. З висоти своєї душі. вони освітлюють наше життя від сірої буденності. Ми линемо до їхньої лірики у хвилини радості і щастя. смутку і сум’яття аби не втратити можливості бути духовно величнішими. аби зберегти світло своєї душі і «дивлячись часом униз, не втратити щастя бачити оті зорі, навіть у буденних калюжах на життєвих шляхах.»
Бібліотекар коротенько зупинилася на творчості всіх поетів,твори яких розміщені на виставці.
Коротко розповіла дітям , як будучи присутньою на концерті в сільському клубі в нашому селі , вперше зустрілася з Ганною Дячок( нині покійною ), яка мешкала в селі Смородськ. Одне діло- говорить Ірина Михайлівна дітям, писати , а ще друга майстерність поета- донести своє слово до читача. Читаючи вірш «Цвіте бузок» зі своєї збірки «Запізнілі жоржини» авторка настільки «душевно та щиро »його читала ,що я – говорить бібліотекар -не бачачи бузку, відчула його запах.Оце так талант !-подумала я.
Діти підготували , вивчили та розказали напам’ять вірші Федотова , Юлії Таборовець, Анатолія Щура.
Найкраще розказали вірші п’ятикласники :Панченко Софія (вірш Федотова «Колискова», Чмуневич Іван (вірш Ю. Таборовець «Білий сніг») та Денищич Софія (вірш Ю.Таборовець «Одна доля-одна дорога»).
Було ще проведено вікторину: «Кому з поетів належать ці слова…», переможцем в якій був п’ятикласник- Чмуневич Вадим.
Закінчуючи захід бібліотекар зауважила : «Коли на серці важко,коли душу розриває туга або коли мрії від радості летять вперед за далекий горизонт- життя стає дивним віршем.Таким особистим,рідним, і без сумнівів можна сказати- без поезії не минули дні
жодної людини.Хай то будуть вірші зі старих книжок, чи рядки, які довелося заучувати в школі, чи, може навіть те, що тихенько звучало якось в серці, коли прийшла весна…
Чи не вірші спонукали наважитися розповісти те, про що сором’язливий закоханий мовчав роками? Чи не вірші кликали щирого патріота боронити свою землю?Чи не вірші заспокоювали обділену долею сироту?.
Можна безконечно наводити приклади «надзвичайно важливого і високого місця поезії в житті людини» можна писати довжелезні твори- роздуми про вплив віршів на формування особистості, можна диспутувати з любителями прози, але усі ці речі насправді є занадто мізерними у порівнянні з маленьким теплом у грудях людини, яка тримає в руках збірку улюблених віршів.Головне відчути-у поезії життя. Адже кожен вірш подібний до людської душі- світлої і доброї або ж втомленої і змарнілої.»
