A A A K K K
для людей із порушенням зору
Миляцька громада
Рівненська область, Сарненський район

ДО ДНЯ ПАМ'ЯТІ ЖЕРТВ ПОЛІТИЧНИХ РЕПРЕСІЙ

Дата: 15.05.2022 09:19
Кількість переглядів: 302

День пам'яті жертв політичних репресій — щорічний національний пам'ятний день в Україні, що припадає на третю неділю травня. Відзначається згідно з Указом Президента від 21 травня 2007 року з метою вшанування пам’яті жертв політичних репресій комуністичного режиму.


Кількість жертв політичних репресій в Україні досі неможливо підрахувати. Десятки тисяч людей було розстріляно, сотні тисяч пройшли в’язниці, заслання, табори, примусово проходили психіатричне лікування.

Міжнародне історико-просвітницьке, правозахисне та благодійне товариство «Меморіал» оприлюднило наступні статистичні підсумки «Великого терору» у СРСР протягом жовтня 1936 – листопада 1938 рр.: за справами ГУДБ НКВС СРСР заарештовано не менше 1 млн 710 тис. осіб, засуджено — 1 млн 440 тис., розстріляно — не менше 724 тис. Додатково «міліцейськими трійками» як «соціально-шкідливий елемент» засуджено близько 400 тис., депортовано 200 тис., засуджено судами за загально-кримінальні злочини не менше 2 млн, із них до таборів направлено 800 тис.

По Чернігівській області тільки за період з 9 серпня 1937 року по 26 вересня 1938 року особлива трійка УНКВС розглянула 8108 справ. До вищої міри покарання було засуджено 4367 осіб. До виправних таборів та тюрем – 3455 осіб.  278 справ було відправлено на дорослідування.

 «Великий терор» – масштабна кампанія масових репресій громадян, що була розгорнута в СРСР у 1937–1938 роках з ініціативи керівництва СРСР й особисто Йосипа Сталіна для ліквідації реальних і потенційних політичних опонентів, залякування населення, зміни національної та соціальної структури суспільства. 

Масові операції у 1937–1938 рр., за задумом Й. Сталіна, мали завершити двадцятилітню боротьбу з «соціально-ворожими елементами» та потенційною «п’ятою колоною» у СРСР. Більшовицькі лідери не змогли чітко окреслити ознаки «ворога», які протягом 1930-х рр. постійно змінювалися внаслідок тактичних політичних та економічних міркувань. Тому до радянських концтаборів направлялися нові соціальні й національні групи населення, частина громадян розстрілювалася.

Часи «Великого терору» у масовій свідомості населення СРСР позначені тотальним страхом та недовірою. Нічні арешти сусідів, підозри колег на роботі, друзів, родичів, пошук шпигунів та шкідників, острах доносів та обов’язок публічно таврувати ворогів народу були повсякденними. Громадяни писали доноси на колег, остерігаючись, що ті донесуть на них першими. Це стало типовим засобом вирішення особистих конфліктів із керівництвом, викладачами, родичами тощо.

Постійнерозширення впливу сталінської каральної системи, зокрема, компетенції органів держбезпеки в умовах «Великого терору» додала низовому партійно-державному апарату ще однієї функції — виявленню та знешкодженню потенційних «ворогів народу». Сільські активісти все більше почали відігравати роль добровільних помічників органів НКВД СРСР.

Сільські ради були низовою владною структурою і саме вони за час боротьби за виконання планів пошуку «ворогів народу» акумулювали доволі великий пласт інформації про мешканців населеного пункту. Зважаючи на специфіку сільського буття, інформація, яку надавали сільські ради, була вичерпною. Таким чином, довідки-характеристики сільських рад та правління колгоспів, які надавалися на вимогу органів держбезпеки, як до арешту підозрюваного, так і після, слугували або приводом для арешту громадянина, або підтверджували «соціальну небезпеку» особистості і входили до доказової бази кримінальної справи.

Подібна довідка-характеристика зберігається в архівнокримінальній справі на Єлисея Васильовича Градобика, 1899 р.н., українця, робітника залізниці, заарештованого 08.03.1938 року. Довідка була видана Кропивнянською сільською радою 13 березня 1938 р., вже після арешту Є. В. Градобика. Так, у довідці вказано, що батьки засудженого за майновим станом були куркулями. У їх користуванні було 14 га землі. Також мали 2–3 коней, 2–3 корів та дрібну худобу і вітряний млин. Члени сільради надали відомості не лише про майнові параметри родини Градобика, а й їх «політичне забарвлення». Наголошувалося на наступному: 1) батько Є. В. Градобика злісно ухилявся від виконання державних зобов’язань, був засуджений на 3 роки позбавлення волі «за агітацію»; 2) родина Градобиків ставилася до бідноти «іздєватєльські»; 3) невиконання вимог політико-господарчих кампаній: «Градобики закопували хліб у землю і на те місце накладали кучі навозу, в нього неодноразово було знайдено хліб в ямах, який був зіпсований (гнилий)»; 4) позичання хліба біднякам за умови «якщо береш 2 пуди, то отдаси 4», або позичальник повинен був відпрацювати по весні декілька днів; 5) під час суцільної колективізації Єлисей Градобик втік і «працював невідомо де, в останній час працював на з[алізно]д/[орожному] транспорті».

За постановою «трійки» при УНКВД по Київській обл. від 10.05.1938 р. за ст. 54-10 КК УРСР до Градобика Єлисея Васильовича застосована вища міра покарання. Розстріляний 16.05.1938 р. у м. Київ. Реабілітований 11.09.1989 р.

Страждали від кривавого терору й за національною ознакою.

У доповідній записці Генеральному секретарю ЦК КП(б)У Л. Кагановичу від 15 вересня 1925 року керівництво ГПУ констатувало, що 2 млн  євреїв, які мешкали в містечках «неминуче мали стати неминучою жертвою нашої економічної політики. Наша боротьба в містечках… з дрібною буржуазією за володіння ринком, за безпосередній зв'язок з селянством з метою задоволення його продукцією нашої великої та дрібної промисловості – є …боротьба з єврейськими масами, які уособлюють цю дрібну буржуазію».
Єврейська молодь, позбавлена економічних, політичних та соціальних перспектив, активно протестувала проти діяльності комуністичної партії у галузі національної політики.

У Ніжині функціонував осередок організації «Гехолуц», яка мала на меті надавати сільськогосподарські знання та здійснювати військово-спортивну підготовку майбутніх переселенців до Палестини. У 1924-1925 рр. вона проводила активну роботу серед єврейської молоді. Згодом чекісти констатували поширення сіоністського руху в Козельці, Бобровиці та Носівці.

Враховуючи різке пожвавлення сіоністського руху, Чернігівський міськком КП (б)У наказав місцевим осередкам активізувати агітаційно-пропагандистську роботу серед молоді. Паралельно органи ГПУ, міліції та прокуратури застосовували каральні заходи для «вилучення найбільш активних сіоністів». Усього за 1923-1925 рр. було вислано в адміністративному порядку 213 осіб. З січня по 15 листопада 1926 р. в Україні було проведено 886 арештів, з них представлено до адмінвислання 301 особу, вислано за межі УСРР 237 осіб.

Вашій увазі пропонуємо деякі біографічні дані про громадян, що зазнали політичних репресій.

Бейлін Шолем Аронович, 1905 р. н., м. Ніжин, єврей, освіта початкова. Проживав у м. Ніжин, робітник. Заарештований 31.07.1926 р. За постановою особливої наради при Колегії ОГПУ від 08.10.1926 р. за ст. 61 КК РСФР висланий до середньої Азії на 3 роки. За постановою особливої наради при Колегії ОГПУ 12.11.1926 р. вирок змінено на вислання до Палестини. Реабілітований 28.10.1993 р. (ДАЧО. – Ф. Р-8840. – Оп.3. – Спр.11946).

Бейліна-Шкурат Анна Самуїлівна, 1907 р.н., м. Прилуки. Домогосподарка. Заарештована 23.12.1937 р. За постановою особливої наради при НКВД СРСР від 16.01.1938 р. за шпигунство застосована вища міра покарання. Розстріляна 26.01.1938 р. реабілітована 22.07.1960 р. (ДАСО. – Ф.Р-7641. – Оп.3. – Спр.485)

Бєйлін Арон Меєрович, 1882 р.н., м. Бобровиця, єврей, освіта початкова. Проживав у м. Бобровиця, торговець. Заарештований 02.02.1930 р. За постановою особливої наради при Колегії ОГПУ від 20.02.1930 р. за проведення антирадянської агітації висланий до Північного краю на 3 роки. Реабілітований 23.10.1989 р. (ДАЧО. – Ф. Р-8840. – Оп.3. – Спр. 108662)

Адміністративне вислання застосовувалось також до «політично неблагонадійних осіб». Так, з Ніжинської округи поряд із кримінальними злочинцями з сіл висилалися і колишні повстанці, офіцери, царські та гетьманські чиновники. «Контрреволюціонерами» оголошувались за найменшу 

непокору місцевим активістам, критику заходів радянської влади тощо.  

Розіграні за сценарієм показові процеси проти партійно-радянських очільників 1937-1938 років передбачали не лише усунення чи маргіналізацію рештків старої еліти, але також здійснення впливу на нових висуванців та суспільство загалом. Участь у цих показових процесах мала засвідчити політичну й ідеологічну лояльність, послух волі вождя, визнання терористичних методів державного керівництва. Таким був метод здійснення «сталінської кадрової революції»

«Великий терор», офіційним початком якого став оперативний наказ НКВД СРСР №00447 «Про репресування колишніх куркулів, карних злочинців та інших антирадянських елементів» від 30 липня 1937 року, затверджений політбюро ЦК ВКП(б) 31 липня 1937 року, згорнули за вказівкою вищого партійно-радянського  керівництва. 17 листопада 1938 року ЦК ВКП(б) і Раднарком СРСР ухвалили постанову «Про арешти, прокурорський нагляд і провадження слідства», якою «орієнтували правоохоронні органи на припинення «великої чистки» та відновлення елементарної законності. Наступним кроком стала фізична ліквідація безпосередніх організаторів і виконавців «Великого терору».

Реабілітація жертв

Незаконність Великого терору визнали ще за часів СРСР після смерті Й.Сталіна, коли в роки «відлиги» провели часткову реабілітацію репресованих. Реабілітаційні процеси другої половини 1950-х – початку 1960-х років мали обмежений характер. Більшість громадян, засуджених за політичними звинуваченнями, не отримали повної реабілітації, а їхні права не були повністю відновлені.

У 1991 році, в останні місяці існування УРСР, було ухвалено Закон «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні». У ньому вперше в Україні законодавчо засудили і відмежувалися від політичних репресій як методу керування суспільством. Але оскільки цей закон ухвалювався ще в УРСР, то певна частина цих репресій, навіть вчинених позасудовими органами, все ще визначалася «обґрунтованими». Відповідно до вимог Закону органами прокуратури та судами впродовж 1991–2001 років було реабілітовано 248 тис. 810 громадян, відмовлено в реабілітації — 117 тисячам 243 особам.
У 2015 році Україна засудила злочини комуністичного тоталітарного режиму Законом «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганд їхньої символіки». Законопроект було розроблено Українським інститутом національної пам’яті спільно із народними депутатами України, громадськістю та експертами Реанімаційного пакету реформ.

У 2018 році Верховна Рада прийняла Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років». Закон суттєво розширює коло осіб, які підпадають під реабілітацію. Зокрема, в ньому прописана автоматична реабілітація осіб, які були покарані позасудовими органами, право на реабілітацію отримають ті, хто зі зброєю в руках боровся за незалежність України, був ув’язнений, примусово поміщений у психіатричний заклад, трудову армію, позбавлений майна через «експропріацію» чи «розкуркулення», або ж депортований за національною ознакою.

З 2019 року почала працювати Національна комісія з реабілітації, яка є спеціальним постійно діючим органом при Українському інституті національної пам’яті. Комісія надає статус реабілітованих особам, постраждалим від політичних репресій комуністичного та тоталітарного режимів Україні. До травня 2020 року Національна комісія з реабілітації розглянула 660 обгрунтованих пропозицій та матеріалів про реабілітацію.

За матеріалами Інституту національної пам’яті, Інституту історії України НАН України та науково-документальної серії книг «Реабілітовані історією»

 


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь